Капітани вислуховували доповіді, давали дозволи та накладали заборони, виголошували накази і настанови, насправді жодного разу не відволікаючись від своїх спровокованих віскі думок.
Десь між одинадцятою та північчю вони знову тепло закутались у вуличні вдяганки, піднялися на палубу, а потім зійшли на кригу, після того як Томас Джопсон і Едмунд Гоер, Крозьє та Фітцджеймсів стюарди відповідно, разом з лейтенантами Ле Вісконте та Літтлом — усі четверо моряків були вбрані в химерні костюми, натягнуті поверх товстих шинелей з багатьма шарами теплої одежі під ними, — прийшли в кают-компанію повідомити, що ведмежатина вже смажиться і найкращі шматки залишені для капітанів, тож чи не були б капітани такі ласкаві зійти на берег і вшанувати товариство своєю присутністю на бенкеті?
Крозьє зрозумів, що дуже сп’янів. Він звик пити спиртне потайки, і матроси звикли до того, що від капітана, який завжди цілком володів ситуацією, частенько несе віскі, але він не спав уже кілька ночей поспіль, тож, вийшовши на цей холод, що стискав груди, і крокуючи до освітленого смолоскипами парусинового лабіринту, сяючого айсберга та натовпу дивних постатей, Крозьє відчув, як віскі горить у його шлунку та голові.
Основну жаровню для смаження м’яса встановили у білій залі. Два капітани пройшли через вервечку різнобарвних кімнат, не перекинувшись словом ні один з одним, ні з кимось іще з багатьох десятків гротескно вдягнутих постатей, що снували навколо.
Проминувши синю кімнату, а потім пурпурову, зелену та помаранчеву, вони опинились у білій.
Для Крозьє було очевидним, що більшість матросів також п’яні. Як же їм вдалося так напитися? Чи вони потайки приберігали для свята свої порції грогу? Приховували ель, який їм зазвичай подавали на вечерю? Він був упевнений, що вони не проникли у винну комору на борту «Терору», бо сьогодні він двічі відправляв лейтенанта Літтла перевірити замки — вранці та після обіду. А винна комора «Еребуса» завдяки серу Джону Франкліну була порожньою із самого відплиття.
Але матроси якось примудрилися добряче набратися. Як моряк, що служив на флоті вже понад сорок років, починав з матроса та юнги, Крозьє знав, що винахідливість британських мореплавців — принаймні щодо виготовлення, таємного зберігання та розшуків спиртного — не знає меж.
Містер Діггл та містер Волл смажили велетенські шматки ведмежатини над відкритим вогнем, усміхнений лейтенант Ле Вісконте, блискаючи золотим зубом, роздавав олов’яні миски з паруючою їжею черзі з матросів, йому допомагали інші офіцери та стюарди з обох кораблів. Запах смаженини був просто неймовірним, і Крозьє зрозумів, що захлинається слиною, незважаючи на всі свої клятви не шукати втіх на цьому карнавальному бенкеті.
Черга пропустила обох капітанів уперед. Ганчірники, папські ксьондзи, французькі придворні, казкові ельфи, жебраки у пістрявих лахах, мертвяк у савані і два римські легіонери в червоних плащах, чорних масках і золотих обладунках жестом запросили Фітцджеймса та Крозьє пройти наперед, шанобливими поклонами вітаючи офіцерів, що проходили повз.
Містер Діггл — накладні груди вирядженого китаянкою кока зараз опустилися до пояса й погойдувались там, коли він рухався, — особисто відрізав найкращий шматок м’яса для Крозьє, а потім ще один для капітана Фітцджеймса. Ле Вісконте подав їм столове приладдя з офіцерської їдальні та білі лляні серветки. Лейтенант Фейргольм налив для них елю у два кухлі.
— Хитрість у тому, джентльмени капітани, — сказав Фейргольм, — щоб пити як пташечка, швидко вмочаючи дзьоба, тоді ваші губи не примерзнуть до кухля.