Не звертаючи уваги на якусь метушню, що виникла за дві кімнати від білої, на вході до синьої, Крозьє закинув голову назад і, зігрітий віскі та ведмежим стейком, ревів разом зі своїми матросами:
Матроси у ближчих до входу в лабіринт кімнатах продовжували співати, але тепер звідти чувся ще й регіт. Метушня збільшувалася. Музична шкатулка заграла гучніше. І матроси заспівали ще гучніше. Стоячи проміж Фітцджеймсом та Літтлом і виводячи третій куплет, Крозьє вражено вирячився на процесію, що увійшла до білої зали.
На чолі цієї процесії крокував якийсь коротун у костюмованій версії адміральської форми. Його еполети були такими безглуздо широкими, що на вісім дюймів звисали з плечей. Він був дуже гладким. Золоті ґудзики на його старорежимному морському камзолі не сходилися на череві. А ще він був безголовим. Свою голову з пап’є-маше він ніс під лівою пахвою, а пошарпаний адміральський капелюх з плюмажем під лівою.
Крозьє замовк. Але інші моряки продовжували співати:
Позаду безголового адмірала, який, очевидно, зображав покійного сера Джона Франкліна, гарцювало чудовисько заввишки десять чи дванадцять футів.
Воно мало тулуб, шерсть, ікла, пазурі, трикутну голову й чорні очі білого арктичного ведмедя, але йшло на задніх лапах і було вдвічі вищим за ведмедя, вимахуючи вдвічі довшими передніми лапами. Чудовисько крокувало незграбно, немов наосліп, хилитаючи тулубом туди-сюди, його маленькі чорні очі втуплювалися в кожного моряка, до якого воно наближалося. Ступні передніх лап, що гойдалися, як било у дзвоні, були більшими за голову будь-якого перерядженого моряка.
— Знизу — ваш велетень Менсон, — сміючись, сказав другий помічник капітана «Еребуса» Чарльз Фредерік ДеВо, який сидів поруч, підвищуючи голос, щоб перекричати ревіння голосів, які виспівували наступний куплет. — А на плечах у нього сидить ваш маленький помічник купора — Гіккі, здається? Матроси всю ніч зшивали докупи дві ведмежі шкури.
Поки процесія з велетенським ведмедем, за яким ішла юрба матросів із синьої, зеленої та помаранчевої кімнат, крокувала через білу залу в напрямку до фіолетової, Крозьє стояв непорушно, наче буквально примерз до свого місця біля білого бенкетного столу. А потім повернувся, щоб подивится на Фітцджеймса.
— Присягаюся, я нічого не знав, Френсісе, — сказав Фітцджеймс, губи якого зблідли й дуже витончилися.
Біла кімната почала порожніти, коли десятки вбраних у маскарадні костюми моряків посунули вслід за безголовим адміралом та розгойданим високим чудовиськом у личині велетенського ведмедя, що повільно й незграбно ступав, прямуючи через відносний морок фіолетової кімнати до чорної.
П’яні голоси ревіли довкола Крозьє:
Крозьє рушив за процесією в фіолетову кімнату, і Фітцджеймс пішов за ним. Капітан корабля Її Величності «Терор» за всі роки свого командування не почувався так паскудно. Він знав, що зобов’язаний покласти край цьому знущальному дійству — жодна флотська дисципліна не може толерувати фарсу, в якому загибель колишнього начальника експедиції стає приводом для жартів. Але разом з тим він розумів, що все вже зайшло надто далеко, і зараз просто перекричати спів і наказати Менсону та Гіккі вилізти з їхнього непристойного костюма чудовиська й примусити всіх інших також зняти свої карнавальні костюми і повернутися на кораблі та вкластися у койки було б майже таким самим безглуздим і нісенітним, як той поганський ритуал, який Крозьє спостерігав з усе більшим роздратуванням.
Безголовий адмірал, чудовисько, що незграбно шкандибало, і сотня або й більше переряджених моряків недовго затримались у фіолетовій кімнаті. Коли Крозьє увійшов до пофарбованого у фіолетовий колір закутка — вогонь смолоскипів і жаровень на триногах тріпотіло з північного боку парусинового лабіринту, і самі вітрила вкривалися брижами й лопотіли на все сильнішому вітрі, — він побачив, як Менсон і Гіккі разом з горлаючим натовпом на мить зупинилися, перш ніж увійти в ебенову кімнату.