Крозьє ледве поборов поривання вигукнути: «Ні!» Пародія на сера Джона та величезну тварюку-ведмедя здавалися б непристойними в будь-якому зібранні, але це видовище було просто немислимим блюзнірством у тій лиховісній, гнітючій чорній кімнаті з головою полярного ведмедя та цоканням годинника. Та хай би яку завершальну сцену цієї вистави намислили собі моряки, вона принаймні стане останньою. Вона ж буде і фіналом Другого Великого Венеційського карнавалу, дозволивши який він припустився помилки. Він зачекає, поки співи втихнуть самі собою, поганські міми будуть винагороджені схвальними вигуками та аплодисментами п’яних матросів, а після цього накаже всім перерядженим зняти свої костюми, відправить змерзлих і хмільних моряків назад на їхні кораблі, але водночас розпорядиться, щоб такелажники й організатори свята зняли парусинові стіни лабіринту й такелаж негайно — прямо вночі, — і байдуже, навіть якщо хтось отримає обмороження. А потім уже можна розбиратися з Гіккі, Менсоном, Ейлмором та його офіцерами.
Безтурботний безголовий адмірал та чудовисько-ведмідь, хилитаючись, увійшли до ебеново-чорної зали.
Чорний годинник сера Джона почав відбивати північ.
Юрба химерно вдягнених чоловіків у кінці процесії почала тиснути на тих, що були попереду, — їм не терпілося швидше потрапити до зали і побачити забаву, попри те, що лахмітники, щури, єдинороги, сміттярі, одноногі пірати, арабські принци та єгипетські принцеси, гладіатори, феї та інші створіння в перших рядах натовпу почали задкувати, ледь переступивши поріг чорної кімнати, намагаючись вибратися звідти, уже не впевнені, що хочуть опинитися у пітьмі цієї лиховісної зали з чорними стінами і сажею під ногами.
Крозьє проштовхувався крізь натовп, який то посувався вперед, то відкочувався назад, коли люди, які були в перших рядах, зупинялися на вході до чорної зали, не наважуючись увійти в ебеновий морок. Капітан був сповнений рішучості якщо не припинити цей фарс, не очікуючи фіналу, то бодай пришвидшити його заключний акт.
Ледь увійшовши до темної зали разом з двадцятьма чи тридцятьма матросами, які також зупинилися, перш ніж переступити її поріг, даючи очам змогу адаптуватися до пітьми, коли сажа на кризі створювала жахливе враження чорної бездонної порожнечі під ногами, Крозьє відчув подих морозного повітря — наче хтось відчинив двері у крижаній стіні айсберга, що нависав над парусиновим лабіринтом. Хоча костюмовані персонажі продовжували співати і в темряві, по-справжньому гучне горлання долинало з натовпу, який, охоплений нетерпінням, усе ще залишався в фіолетовій кімнаті.
Крозьє заледве міг розібрати білу пляму ведмежої голови, що витикалася з криги над годинником з чорного дерева, — куранти саме пробили шостий удар, який у цій зловорожій темряві пролунав страшенно голосно, — і високу білу фігуру жахливого ведмедя, що хиталася з боку на бік: Менсону і Гіккі виявилося нелегко утримувати рівновагу на вкритому сажею льоду, в морозній пітьмі, під північною стіною з парусини, що здригалася й лопотіла під шаленими подувами вітру. Крозьє побачив, що в кімнаті був ще один величезний білий силует. Він також стояв на задніх лапах. Але в глибині темної зали, далі, ніж біліла пляма ведмежої шкури, яку натягли на себе Менсон та Гіккі. І він був значно більший. І значно вищий.
Коли годинник пробив останні чотири удари, в кімнаті пролунало протяжливе ревіння.
Люди в чорній кімнаті припинили співати і тепер у паніці стали проштовхуватися назад, наражаючись на опір натовпу матросів, які все ще намагалися увійти досередини.
— Заради Бога, що це? — запитав містер МакДональд.
У тьмяному фіолетовому світлі, що проникало з-за повороту парусинового лабіринту, Крозьє розгледів чотирьох лікарів, однаково переряджених арлекінами, які вже поскидали свої маски.
Чоловіки в чорній залі пронизливо закричали. Знову пролунало жахливе ревіння — нічого схожого Френсіс Роудон Мойра Крозьє досі не чув; цей звук здавався б доречнішим у хащах джунглів доісторичної доби, ніж в Арктиці дев’ятнадцятого століття. Ревіння опускалося так низько в діапазон басів, так гучно відлунювало і повнилося такою люттю, що капітанові корабля Її Величності «Терор» захотілося надзюрити в штани просто перед своїми матросами.