Ще вісімнадцятьох людей було поранено — шестеро серйозно — під час жахіття венеційського карнавалу. Ці шестеро — льодовий лоцман містер Бланкі з «Терору»; помічник теслі Вілсон, з цього ж корабля (матроси люблячи звуть його Товстун Вілсон); матрос Джон Морфін, з яким я мандрував до Землі Короля Вільяма кілька місяців тому; стюард скарбника з «Еребуса», Ейр Вільям Фоулер; матрос Томас Ворк, також з «Еребуса», і боцман «Терору» Джон Лейн. Мені приємно доповісти, що всі вони виживуть. (Ще одна примха долі: містер Бланкі, який отримав менш серйозні поранення від тієї самої істоти майже місяць тому — поранення, до лікування яких усі ми, четверо хірургів, доклали всіх своїх умінь та зусиль, — не згорів у пожежі карнавальної ночі, але знову отримав серйозне каліцтво правої ноги — від кігтів чи зубів тієї тварюки, вважає він, хоча і визнає, що нічого до пуття не бачив, бо в момент нападу саме прорізав собі вихід через палаючу парусину й такелаж. Цього разу мені довелося ампутувати йому праву ногу по коліно. Містер Бланкі залишається дивовижно бадьорим як на людину, що зазнала стільки прикрих пригод за такий короткий проміжок часу).
Учора, в понеділок, усі, хто вижив, стали свідками побиття канчуками. Це було перше флотське тілесне покарання, яке я бачив, і молю Бога, щоб воно ж було і останнє.
Капітан Крозьє — якого, очевидно, опанувала невимовна лють з часу пожежі в ніч проти п’ятниці, — зібрав усіх членів екіпажу, що залишились на обох кораблях, на нижній палубі «Еребуса» вчора о десятій ранку. Королівські морські піхотинці вишикувалися в шеренгу з мушкетами, взятими на караул. Били барабани.
Стюард кают-компанії «Еребуса» містер Річард Ейлмор та помічник купора з «Терору» Корнеліус Гіккі разом зі справді велетенським рядовим матросом на ім’я Магнус Менсон пройшли з непокритими головами в самих лише штанах та натільних сорочках до місця перед камбузною плитою, де була вертикально встановлена дерев’яна кришка люка. Одного за одним, починаючи з містера Ейлмора, їх прив’язали до цієї кришки. Але перед цим, коли матроси стояли перед строєм — Ейлмор та Менсон похнюплені, Гіккі ж із зухвало піднятою головою, — капітан Крозьє зачитав обвинувачення.
Ейлмора присудили до п’ятдесяти канчуків за порушення субординації та необачну поведінку, що поставила під загрозу команду його корабля. Якби цей тихомирний стюард просто запропонував оформити різнобарвні намети — він стверджував, що вичитав таке в якомусь фантастичному оповіданні з американського журналу, — покарання, певно, було б неминучим, але не таким суворим. Однак крім того, що він став головним режисером Великого Венеційського карнавалу, Ейлмор припустився жахливої помилки, вирядившись у Безголового Адмірала, — обурлива витівка, що натякала на обставини смерті сера Джона, і ми всі розуміли, що за таке Ейлмора могли й повісити. Ми всі чули розповіді про Ейлморові свідчення, які той давав капітанові, де він описував, як закричав, а потім знепритомнів в ебеновій кімнаті, коли зрозумів, що істота з криги перебуває там, у темряві, серед учасників пантоміми.
Менсона і Гіккі присудили до п’ятдесяти канчуків за те, що пошили і натягнули на себе костюм з ведмежих шкур, порушивши тим самим накази капітана Крозьє про заборону таких язичницьких фетишів.
Було зрозуміло, що на п’ятдесят або й більше канчуків заслужили всі ті, хто був причетний до планування цього дійства, фарбування вітрил та спорудження декорацій Великого Венеційського карнавалу. В певному сенсі ця бідолашна трійця — Ейлмор, Менсон і Гіккі — отримувала покарання за звинувачувальним вироком, винесеним усьому екіпажу.
Коли перестали бити барабани і засуджені до покарання матроси стали в ряд перед екіпажами обох кораблів, заговорив капітан Крозьє. Сподіваюсь, що я не спотворив жодного його слова:
— Ці люди невдовзі отримають канчуків за порушення Корабельного статуту і безглузду витівку, до якої долучився кожен присутній тут моряк. Включаючи й мене. Тож знайте і пам’ятайте всі, хто тут зібрався, що основна відповідальність за дурницю, яка спричинилася до того, що п’ятеро наших товаришів загинули, один позбувся ноги, а майже два десятки інших назавжди лишаться спотвореними шрамами, лежить на мені. Капітан відповідальний за все, що трапляється на кораблі. Начальник експедиції відповідальний двічі. Те, що я дозволив цим планам здійснитися, не виявивши до них належної уваги і вчасно не втрутившись у перебіг подій, було з мого боку злочинною недбалістю, і я відповідатиму за це перед трибуналом, який неминуче відбудеться… тобто, якщо ми виживемо і порятуємося з цієї криги, що ув’язнила нас. Ці п’ятдесят канчуків — і навіть більше — мали б дістатися мені, і таки дістануться, коли настане час невідворотного покарання, яке я прийму від свого начальства.