— Людина, яка багато читає, має дуже вразливу натуру, — додав Фоулер. — Якби бідолашний паруб’яга не прочитав того дурнуватого оповідання в якомусь американському журналі, він не запропонував би спорудити різнокольоровий лабіринт для карнавалу — ідея, яка нам усім тоді здалася чудовою, — і нічого цього не трапилось би.
Я не знав, що йому сказати на це.
— Можливо, читання — це таке собі прокляття, — підсумував Фоулер. — Можливо, чоловікові краще жити власним розумом.
— Амінь, — сказав я, сам не знаючи чому.
Я пишу ці рядки в колишній каюті доктора Педді на кораблі Її Величності «Терор», бо капітан Крозьє наказав мені перебувати на борту його корабля з вівторка до четверга, а решту днів тижня — на «Еребусі».
Ллойд доглядає шістьох моїх пацієнтів, що йдуть на поправку, в лазареті «Еребуса», а я був прикро вражений, знайшовши майже стільки само серйозно хворих моряків на борту «Терору». Більшість з них слабує на те, що ми, полярні лікарі, спочатку називаємо ностальгією, а потім недокрів’ям. Ранні серйозні стадії цієї хвороби — окрім кровоточивості ясен, збентеження думок, слабкості в кінцівках, появи синців по всьому тілу і кровотечі з прямої кишки — часто характеризуються невтримним палким бажанням повернутися додому. Від ностальгії загальна слабкість, збентеження думок, загальмованість мислення, кровотеча з ануса та ясен, відкриті виразки та інші симптоми посилюються, аж поки пацієнт втрачає будь-яку здатність ходити чи працювати. Інша назва ностальгії та недокрів’я, яку лікарі вагаються вимовити вголос і якої я ще не називав, — цинга.
А сам капітан Крозьє вчора зачинився у своїй каюті, жахливо хворий. Я чув його стишений стогін, бо каюта покійного доктора Педді межує з капітанською з корми правого борту. Гадаю, капітан Крозьє прикушує щось тверде — можливо, шкіряний ремінь, — щоб ніхто не почув цих стогонів. Але моїм благословенням (або прокляттям) завжди був гарний слух.
Учора капітан доручив керівництво корабельними й експедиційними справами лейтенантові Літтлу — таким чином тихо, але рішуче передавши командування Літтлу, а не Фітцджеймсу, — і пояснив мені, що він, капітан Крозьє, бореться з рецидивом малярії.
Це неправда.
Те, від чого зараз страждає капітан Крозьє, не цілком відповідає симптомам малярії — я чую його стогони через переділки і майже напевно чутиму їх і надалі, аж поки вирушу назад на «Еребус» у п’ятницю вранці.
Завдяки слабкостям свого дядька і батька я знаю, з якими демонами боровся вночі капітан.
Капітан Крозьє — людина, залежна від алкоголю, і тепер або запас міцних спиртних напоїв на борту закінчився, або він вирішив відмовитися від нього з власної волі під час своєї хвороби. Хай там як, але він страждає від пекельних мук, і так триватиме ще багато днів. Може постраждати ясність його розуму. А тим часом цей корабель і ця експедиція залишилися без свого справжнього командира і керівника. Від його приглушених стогонів на кораблі, який опосіли хвороби і відчай, просто крається серце.
Я б дуже хотів допомогти капітанові. Я б дуже хотів допомогти десяткам інших страждальців — пораненим, скаліченим, обпеченим, виснаженим, охопленим меланхолійним розпачем — на борту цього корабля, що потрапив у крижану пастку, так само як і його побратим. Я б дуже хотів помогти самому собі, бо помітив у себе ранні ознаки ностальгії та недокрів’я. Але я — які будь-який інший лікар в цей рік від Різдва Христового 1848 — мало що можу.
Боже, поможи всім нам.
27 КРОЗЬЄ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
11 січня 1848 року
Це ніколи не закінчиться. Біль не закінчиться. Нудота не закінчиться. Холод не закінчиться. Жах не закінчиться.
Крозьє корчився у промерзлих ковдрах на своїй койці і хотів смерті.
У моменти просвітлення, яких на цьому тижні було всього декілька, Крозьє жалкував про свій найрозсудливіший вчинок, який він зробив, перш ніж здатися своїм демонам; він віддав свій пістоль лейтенантові Літтлу, не пояснюючи нічого, крім того, що Едвард не має його повертати аж до того моменту, коли він, капітан, попросить про це на палубі, знову одягнений по повній формі.