Крозьє розвернувся і посвітив своїм ліхтарем у напрямку корми. Пацюки кинулися врізнобіч, хоча й доволі мляво, ховаючись від світла між мішками з солониною та ящиками з бляшанками консервів.
Навіть у слабкому світлі ліхтаря капітан зміг побачити, що навісний замок на коморі зі спиртним цілий. Щодня один з офіцерів Крозьє спускався сюди, щоб дістати денну порцію рому, необхідну для приготування матроського полуденного грогу — одна чверть пінти сімдесятиградусного рому і три чверті пінти води. Крім того у винній коморі зберігалося офіцерське вино та бренді, а також двісті мушкетів, тесаків і палашів. Як це заведено на королівському флоті, до винної комори вів люк прямо з офіцерської кают-компанії та кормового салону. У разі заколоту офіцери дістануться до зброї першими. Позаду винної комори був артилерійський погріб з барильцями пороху та набоїв. З іншого боку комори стояли різноманітні стелажі та шафи, були там рундуки для якірних ланцюгів, вітрильна комора із запасами парусини та усім причандаллям, а також баталерка, з якої корабельний баталер містер Хелпмен видавав верхній одяг.
Далі за винною коморою та артилерійським погребом була капітанська комора, в якій зберігалися власні — і особисто оплачені — запаси Френсіса Крозьє: шинка, сири та інші делікатеси. Звичай зобов’язував капітана корабля час від часу накривати стіл для своїх офіцерів, і хоча харчі у коморі Крозьє виглядали доволі блідо порівняно з розкішними наїдками, якими колись була переповнена комора капітана сера Джона Франкліна на «Еребусі», запасів провізії, які тут зберігалися, а зараз майже вичерпалися, вистачило на два літа і дві зими в кризі. Окрім того, подумав він з посмішкою, у нього є перевага — винний погріб з пристойними винами, з якого досі потихеньку розживалися його офіцери. І багато пляшок віскі, від якого залежав він, капітан. Бідолашний командир, лейтенанти та цивільні офіцери на «Еребусі» обходились без спиртного вже два роки. Сер Джон Франклін був непитущим, тож, поки він був живий, такою залишалась і його офіцерська кают-компанія.
На переборках затанцювали сполохи іншого ліхтаря, поки хтось спускався до Крозьє вузьким проходом, що вів з носа судна на корму. Капітан озирнувся і побачив подобу волохатого чорного ведмедя, що протискувався між вугільними мішками і переділкою хлібної комори.
— Містере Вілсон, — привітався Крозьє, упізнавши помічника теслі за його огрядністю і рукавицями з хутра котика та оленячими штаньми, які видали всім матросам перед рейсом, але лише декілька з них надали їм перевагу над фланелевими та вовняними вдяганками. Колись під час рейсу цей помічник теслі пошив з вовчих шкур, які він виміняв на данській китобійній станції в Диско Бей, неоковирну — але, як він стверджував, теплу — шубу.
— Капітане, — Вілсон, один з найогрядніших людей на борту, ніс ліхтар в одній руці і кілька скриньок з теслярським інструментом в другій.
— Містере Вілсон, мої вітання містерові Хані, чи не попросите ви його приєднатися до мене у трюмі?
— Так точно, сер. Де саме в трюмі, сер?
— Біля трупарні, містере Вілсон.