Крозьє, відволікаючись від своїх візій, намагався сісти на койці й посміхнутися. Його трясло від холоду, як брамсель під час шторму. Він блював у майже повне відро. Він падав назад на свою просякнуту потом подушку, що відгонила жовчю, і заплющував очі, щоб знову осідлати хвилі своїх видінь.
Кого ж вони пошлють рятувати «Еребус» і «Терор»? Кого вони вже послали?
Крозьє знав, що сер Джон Росс закусить вудила, аби тільки очолити будь-яку рятувальну експедицію, але він також бачив те, як леді Джейн Франклін проігнорує старого, якого вважала вульгарним, і обере його небожа, Джеймса Кларка Росса, разом з яким Крозьє досліджував моря довкола Антарктики. Молодший Росс пообіцяв своїй юній нареченій, що більше ніколи не вирушить у жодну морську дослідницьку експедицію, але Крозьє знав, що він не зможе відмовити у такому проханні леді Франклін. Росс вирішить відправитися з двома кораблями. Крозьє бачив їхнє відплиття влітку 1848 року. Крозьє бачив два кораблі, що йдуть на північ від Баффінової Землі, на захід через Ланкастер Зунд, де «Терор» та «Еребус» під командуванням сера Джона пройшли три роки тому, — він майже розрізняє навіть назви на носах кораблів Росса, — але за бухтою Принца-Регента, а може, за островом Девон сер Джеймс наштовхнеться на той самий немилосердний паковий лід, який зараз тримає в полоні кораблі Крозьє. Наступного літа протоки і фіорди, якими льодові лоцмани Рейд та Бланкі провели їх на південь, розтануть не повністю. Сер Джеймс Кларк Росс так і не підійде до «Терору» й «Еребуса» ближче ніж на гри сотні миль. Крозьє бачив його повернення до Англії ранньої морозної осені 1848 року.
Він плакав, стогнав і нестямно гриз шматок свого шкіряного паска. Його кістки замерзали. Його плоть горіла. Мурашки бігали під шкірою по всьому тілу.
Він бачив, що цього 1848 року Божого на їхні пошуки вирушать також інші кораблі, інші рятувальні експедиції — деякі, найімовірніше, одночасно з експедицією Росса або й раніше. Командування Королівського флоту було важке на підйом — така собі морська інертність, — але Крозьє знав, що одного разу зрушивши з місця, флот зазвичай робить навіть більше можливого в усьому, до чого береться. Бурхлива діяльність після нескінченних відмовок — стандартна схема дій на флоті, відома Френсісу Крозьє вже чотири десятки років. Своїм гарячковим внутрішнім зором Крозьє бачив принаймні ще одну флотську експедицію, яку відправлять у Баффінову затоку на пошуки сера Франкліна прийдешнім літом, а найімовірніше — пошлють і третю ескадру, яка вирушить довкола мису Горн, щоб зустрітися з кораблями інших пошукових експедицій біля Берингової протоки і продовжити пошуки у західній Арктиці, на відстані тисячі миль від «Еребуса» і «Терору». Такі рятувальні операції триватимуть до 1849 року і довше.
А зараз тільки початок другого тижня 1848 року. Крозьє сумнівався, що його люди доживуть до літа.
Чи буде також послана суходільна експедиція з Канади, щоб пройти річкою Маккензі до арктичного узбережжя, а потім на схід до Землі Волластона і Землі Вікторії в пошуках їхніх кораблів, можливо викинутих на мілину десь у районі гаданого Північно-Західного проходу? Крозьє був певен, що пошлють. У такої наземної експедиції не буде жодного шансу знайти їх тут, за двадцять п’ять миль на північний захід від острова Короля Вільяма. Така експедиція навіть ніколи не дізнається, що острів Короля Вільяма є островом.
Чи оголосить перший лорд Адміралтейства в Палаті громад винагороду за порятунок сера Джона і його команди? Крозьє думав, що оголосить. Але яку? Тисячу фунтів? П’ять тисяч фунтів? Десять тисяч?
Крозьє міцно заплющив очі і побачив — наче на пергаменті, що був у нього перед очима, — суму в двадцять тисяч фунтів, обіцяну тому, хто «зможе надати результативну допомогу в порятунку життів сера Джона Франкліна та його експедиції».
Крозьє знову розсміявся, що негайно викликало черговий напад блювоти. Його трясло від холоду, болю й усвідомлення цілковигої абсурдності своїх видінь. Корабель стогнав під натиском невблаганної криги. Капітан вже не відрізняв стогонів судна від своїх власних.