Ось старий Джон Росс на кормовій палубі маленького, схожого на яхту, корабля, що прямував на схід. Повертався додому.
Ось Джеймс Кларк Росс, зараз старший, товщий і похмуріший, ніж Крозьє будь-коли його бачив. Вранішнє сонце вигравало на зледенілих шкотах клівера, коли його корабель вийшов з крижаних полів у відкрите море. Він прямував додому.
Ось Френсіс Леопольд МакКлінток — людина, бозна-звідки знає Крозьє, яка спочатку брала участь у пошуках Франкліна під командою Джеймса Росса, а потім вдалася до самостійних пошуків на своєму власному судні через кілька років. Коли? Через скільки років? У наскільки далекому майбутньому? В уяві Крозьє видива змінювали одне одного, наче картинки чарівного ліхтаря, але не давали відповідей на його запитання.
Ось МакКлінток іде із санним загоном, рухаючись набагато швидше, ніж свого часу пересувалися загони лейтенанта Гора чи сера Джона.
Ось МакКлінток стоїть біля каїрна і читає записку, видобуту з мідного циліндра. Чи не та це записка, яку Гор залишив на Землі Короля Вільяма сім місяців тому? Крозьє не міг сказати напевно. Замерзла рінь та сірі небеса за спиною МакКлінтока виглядали так само.
Раптом знову МакКлінток, один на крижаній ріні. Санний загін, який відстав на кілька сотень ярдів, ледь видимий у завірюсі. Він бачить перед собою жахливе видовище — велику шлюпку, міцно прив’язану до величезних саней з дуба і заліза.
Сани виглядали так, ніби їх побудував тесля Крозьє, містер Хані, причому на віки. Конструкція саней масивна — вони важать щонайменше 650 фунтів. На них лежить шлюпка вагою ще 800 фунтів.
Крозьє впізнав шлюпку. Це один з напівбаркасів «Терору» завдовжки двадцять вісім футів. Він бачить, що напівбаркас переобладнаний для річкового плавання. Вітрила згорнуті, зашнуровані та закуті крижаною бронею.
Здершись на скелю й зазирнувши у відкриту шлюпку, наче через плече МакКлінтока, Крозьє побачив два скелети. Два черепи, здавалося, вишкірялися до МакКлінтока й Крозьє. Від одного скелета залишилась лише купка очевидно обгризених і сильно потрощених кісток, недбало звалених на носі. Й ті кістки були занесені снігом.
Другий скелет залишився непошкодженим і все ще був вбраним у дрантя, схоже на офіцерську шинель з шарами іншого теплого одягу. На черепі трималися залишки плетеної шапки. Цей труп сидів на кормі, а його кістляві руки тягнулися до двох двоствольних рушниць, приставлених до планшира. Біля взутих у черевики ніг лежить купа вовняних ковдр і парусини, також частково занесена снігом полотняна сумка, наповнена пороховими набоями. На дні шлюпки, між черевиками мерця, як піратські скарби, які слід перерахувати і втішатися ними, лежали п’ять золотих годинників і щось схоже на тридцять або сорок окремо загорнутих шматків шоколаду. Неподалік лежати недбало кинуті двадцять шість срібних столових приборів; Крозьє бачить, знаючи, що МакКлінток теж бачить, особисті герби сера Джона Франкліна, капітана Фітцджеймса, шести інших офіцерів, і його — Крозьє — на різноманітних ножах, ложках і виделках. Він бачить прикрашені таким само гравіюванням тарелі й дві срібні таці, що стриміли зі снігу та криги.
Усі двадцять п’ять футів днища шлюпки поміж двома скелетами були завалені різноманітними предметами, що витикалися з кількадюймового шару наметеного снігу: два сувої листового металу, брезентовий чохол для шлюпки, вісім пар черевиків, дві пилки, чотири напилки, купа цвяхів, два шлюпкові ножі поряд з сумкою порохових набоїв біля скелета на кормі.
Крозьє також бачив весла, згорнуті вітрила й мотки шпагату біля вдягнутого скелета. Ближче до купки обгризених кісток на носі були звалені рушники, бруски мила, кілька гребінців і зубна щітка, пара пантофлів ручної роботи всього за кілька дюймів від розкиданих кісток стопи, а також шість книжок — п’ять Біблій і «Вікарій з Вейкфілда», яка зараз стоїть на полиці в кают-компанії «Терору».
Крозьє хотів заплющити очі, але не міг. Він хотів, щоб це видіння — всі ці видіння — пощезли, але не мав над ними влади.
Зненацька невиразно знайоме обличчя Френсіса Леопольда МакКлінтока, здавалося, розтеклося, а потім трансформувалося в лице молодшого чоловіка, якого Френсіс Крозьє не знав. Усе інше залишилося тим самим. Молодший моряк — якийсь лейтенант Вільям Гобсон, як уже знав Крозьє, так і не збагнувши, як він про це довідався, — стояв на тому ж місці, що й МакКлінток, і зазирав у відкриту шлюпку з таким само виразом хворобливої недовірливості, який Крозьє бачив на обличчі МакКлінтока на мить раніше.