28 ПЕҐЛАР
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
29 січня 1848 року
Гаррі Пеґлар спланував усе таким чином, щоб мати змогу вирушити з повідомленням на «Еребус» в день, коли повернулося сонце. Він хотів відсвяткувати цю подію — якщо взагалі цими днями можна було щось відзначати — з кимось, кого раніше кохав. Старший унтер-офіцер Гаррі Пеґлар був фор-марсовим старшиною на «Терорі», виборним начальником старанно дібраних щоглових матросів, які працювали на найвищому рангоуті, з марселями та брамселями в сяянні дня й темряві ночі, за найвищих хвиль і найгіршої негоди, яку небо може наслати на дерев’яний корабель. Це була посада, яка вимагала сили, досвіду, лідерства і, що найважливіше, відваги, і Гаррі Пеґлара поважали за всі ці риси. Зараз, у віці майже сорока одного року, він виявляв їх сотні разів не тільки перед командою корабля Її Величності «Терор», але й на десятку інших кораблів, де він служив упродовж своєї довгої кар’єри.
Хоч як це дивно, але Гаррі Пеґлар залишався неграмотним до двадцяти п’яти років, коли все ще був гардемарином. Зараз читання стало для нього таємною пристрастю, і він уже проковтнув більше половини з тих тисячі томів, які стояли на полицях у кают-компанії «Терору». На письменну людину його перетворив простий офіцерський стюард на дослідницькому барку «Бігл», і цей самий стюард примусив Гаррі Пеґлара задуматися над питанням, що означає бути справжнім чоловіком.
Тим стюардом був Джон Брідженс. Він виявився найстарішим членом експедиції, набагато старішим за інших. Коли вони відпливли з Англії, жартуни на обох напівбаках, на «Еребусі» та «Терорі», жартували, що Джон Бріджес, скромний офіцерський стюард, був того самого віку, що й старий сер Джон Франклін, але у двадцять разів мудріший. Гаррі Пеґлар, чуючи такі жарти, знав, що так воно насправді й було.
Літній людині рангом нижче капітана чи адмірала рідко дозволялося брати участь в експедиціях Служби географічних досліджень, тож обидва екіпажі досхочу повтішалися, коли дізналися, що вік Джона Брідженса в офіційній судновій ролі був записаний задом наперед — чи то випадково, чи то скарбник мав почуття гумору — і вказаний як «26». Сивочолий Брідженс вислухав багато жартів з приводу його юності та недосвідченості й гаданого сексуального завзяття. Спокійний стюард лише посміхався і нічого на те не відповідав.
Саме Гаррі Пеґлар познайомився зі стюардом Брідженсом, який на ту пору був дещо молодшим, на кораблі «Бігл» під час їхньої п’ятирічної навколосвітньої науково-дослідницької експедиції під командуванням капітана Фітцроя, яка тривала з грудня 1831 року по жовтень 1836 року. Пеґлар перейшов слідом за офіцером, під чиїм командуванням служив на кораблі Її Величності «Принц Регент», лейтенантом на ім’я Джон Лорт Стокс, з першокласного 120-гарматного лінійного корабля на нижчий за рангом «Бігл». «Бігл» був всього лише кораблем типу «Черокі» — 10-гарматним бригом, переоснащеним на дослідницький барк, який навряд чи був тим типом корабля, який амбітний марсовий на кшталт молодого Пеґлара обрав би з власної волі, але вже тоді Гаррі цікавився науковими пошуками та дослідженнями, і подорож на маленькому «Біглі» під командуванням Фітцроя стала для нього чудовою школою у багатьох сенсах.
Стюард Брідженс був тоді на вісім років старшим, ніж Пеґлар зараз — йому було добряче за сорок, — але він уже зажив слави найрозсудливішого й найбільш начитаного унтер-офіцера на флоті. Про нього також подейкували, що він був содомітом, але в той час цей факт мало обходив двадцятип’ятилітнього Пеґлара. На Королівському флоті було два типи содомітів: ті, хто шукав задоволення тільки на березі й ніколи не займався цим у морі, і ті, хто не відмовлявся від своїх звичок під час плавання, часто розбещуючи молодих хлопців, які служили майже на всіх кораблях військово-морського флоту. Брідженс, як знав кожен на «Біглі» та на всьому флоті, був з перших — чоловік, який любив чоловіків, зійшовши на берег, але ніколи цим не похвалявся і не виявляв своїх уподобань на облавку корабля. І, на відміну від помічника купора з того корабля, на якому Пеґлар перебував зараз, Брідженс не був педерастом. Більшість з його товаришів трималося думки, що юнга в морі поряд з офіцерським стюардом Джоном Брідженсом був у більшій безпеці, ніж у своєму селі поряд з вікарієм. Крім того, Гаррі Пеґлар жив з Розою Мюррей, коли вирушав у плавання 1831 року. Попри те, що вони не узаконили своїх стосунків — вона була католичкою і не хотіла виходити за Гаррі, поки він не навернеться в католицтво, чого він не міг примусити себе зробити, — вони були щасливим подружжям, коли Пеґлар повертався на берег, хоча Розина неписьменність і брак допитливості віддзеркалювало життя молодого Пеґлара, а не того чоловіка, яким він згодом став. Може, вони б і одружилися, якби Роза могла мати дітей, але вона не могла — обставина, яку вона називала «карою Божою». Роза померла, поки Пеґлар був у морі під час довгого рейсу на «Біглі». Він по-своєму її кохав.