— Єсть, сер, — світло ліхтаря відбивалося в очах Вілсона, коли він затримав свій допитливий погляд на капітанові на секунду довше, ніж це дозволялося правилами ввічливості.
— І попросіть містера Хані прихопити ломик.
— Єсть, сер.
Крозьє відступив з дороги, втиснувшись між двох барилець, щоб дати здорованю пройти по трапу нагору на головну палубу. Капітан розумів, що, можливо, дарма турбує свого теслю, змушуючи чоловіка казна-чого вдягати теплий верхній одяг перед самим відбоєм, але його діймало лиховісне передчуття, тож краще потурбувати його зараз, ніж потім.
Коли Вілсон просунувся у горішній люк, капітан Крозьє відкинув кришку нижнього люка й спустився на палубу трюму.
Оскільки міжпалубний простір повністю перебував нижче рівня навколишнього льоду, на трюмній палубі було майже так само холодно, як у ворожому забортному світі. І значно темніше, бо тут не було ні полярного сяйва, ні зірок або місяця, щоб оживити постійний морок. Повітря було густе від вугільного пилу і кіптяви — Крозьє бачив чорні цівки, що вилися в повітрі довкола його шиплячого ліхтаря, як пазурі баньші, — і смерділо нечистотами й трюмними водами. З темної корми долинали звуки якогось шкрябання, ковзання й метушні, але Крозьє знав, що це всього лише загрібають лопатами вугілля в котельному відділенні. Тільки залишкове тепло від цього котла не давало перетворитися на кригу трьом дюймам брудної води біля підніжжя трапу. Попереду, де ніс корабля занурювався в кригу глибше, був майже фут крижаної води, попри те, що матроси працювали на помпах шість і більше годин на день. «Терор», як будь-яка жива істота, видихав вологу внаслідок численних проявів життєдіяльності, включаючи постійно розпалену плиту містера Діггла, і поки нижня палуба була завжди вологою та вкритою памороззю, а твіндек замороженим, трюм був в’язницею з крижаними бурульками, що звисали з кожної балки, і талою водою, що хлюпала довкола щиколоток. Пласкі чорні боки двадцяти однієї водяної цистерни, що підпирали корпус з кожного борту, посилювали відчуття холоду. Наповнені тридцятьма вісьмома тоннами прісної води на момент відплиття експедиції, зараз танки перетворилися на броньовані айсберги, і варто було доторкнутися до цього заліза, щоб позбутися шкіри на долоні.
Магнус Менсон чекав унизу трапа, як і доповідав рядовий Вілкіс, але кремезний матрос стояв, а не сидів на дупі на східцях. Велика голова похилилася, а плечі здорованя згорбилися під низькими бімсами. Його бліда вилицювата мармиза з неголеними щоками нагадувала Крозьє гнилу обчищену картоплину, втиснуту під «вельську перуку». Він відводив свій погляд від капітана, мружачись у шорсткому світлі ліхтаря.
— У чому річ, Менсоне? — у голосі Крозьє не було й натяку на гавкіт тих псів, яких він спускав у розмові з вахтовим і лейтенантом. Він говорив рівним, спокійним, упевненим тоном людини, що мала владу дати підлеглому канчуків чи навіть повісити його, і ця владність вчувалася в кожному вимовленому складі.
— Це все привиди, кеп.
Як для здорованя, в Магнуса Менсона був тонкий, тихенький дитячий голос. Коли у липні 1845 року «Терор» і «Еребус» увійшли в Диско Бей на західному узбережжі Ґренландії, капітанові серу Джону Франкліну заманулося звільнити з експедиції двох чоловік: рядового морської піхоти і вітрильного майстра з «Еребуса». Крозьє ж попросив також списати матроса Джона Брауна і рядового Айткена зі свого корабля — вони були ненабагато кращі за інвалідів і цілком даремно найнялися на такий важкий рейс, — але потім йому не раз довелося пошкодувати, що тоді разом з цією четвіркою він не відправив додому і Менсона. Здоровань може ще й не повередився розумом, але був настільки близький до цього, що різницю неозброєним оком було важко помітити.
— Менсоне, ви ж знаєте, що на «Терорі» нема привидів.
— Так, кеп.
— Подивіться на мене.
Похнюплений Менсон підвів голову, уникаючи, однак, погляду Крозьє. Капітана здивувало, наскільки маленькими були бляклі очиці на цій білій брилі обличчя.
— То ви відмовилися виконати наказ містера Томпсона принести мішки з вугіллям у котельне відділення, матросе Менсон?
— Ні, сер. Так, сер.
— Ви знаєте наслідки невиконання будь-якого наказу на цьому кораблі?
Крозьє почувався так, наче говорить до хлопчика, попри те, що Менсону мало бути принаймні років з тридцять.
Обличчя матроса прояснилося, бо він почув запитання, на яке знав правильну відповідь.
— Так точно, кеп. Тілесне покарання. Сер. Двадцять канчуків. Сотня канчуків, якщо я не підкорився вдруге. Повішання, якщо я не виконав наказу справжнього офіцера, а не містера Томпсона.