— Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста… — сказав Брідженс грецькою.
Пеґлар усміхнувся, потішений тим, що він пам’ятав цю фразу. Минуло немало років відтоді, як він читав «Іліаду» або будь-що інше грецькою. Він пам’ятав своє хвилювання від першої зустрічі з цією мовою, з Троєю та її героями, коли «Бігл» став на якір біля Санг-Яго, вулканічного острова у складі островів Зеленого Мису, майже сімнадцять років тому.
Наче читаючи його думки, Брідженс запитав:
— Ти пам’ятаєш містера Дарвіна?
— Того юного натураліста? — сказав Пеґлар. — Улюбленого співрозмовника капітана Фітцроя? Звісно пам’ятаю. Чоловік, з яким провів п’ять років на малесенькому барку, в будь-якому разі залишає про себе враження, навіть якщо він був джентльменом, а ти ні.
— І яке твоє враження про нього, Гаррі?
Блідо-блакитні очі Брідженса сльозилися більше звичайного — чи то від хвилювання, що знову бачить сонце, чи то від незвичного світла, хай би яким слабким воно було.
Червоний диск, навіть повністю ще не виринувши з темних хмар, знову почав у них занурюватися.
— Про містера Дарвіна? — Пеґлар також мружився — більше для того, щоб краще пригадати худого юного натураліста, ніж через дивовижне сонячне сяйво.
— Він здався мені приємним і ввічливим, як і належить бути джентльменові. І сповненим ентузіазму. Звісно, він додавав матросам клопоту, змушуючи їх тягати та запаковувати в контейнери тих бісових мертвих тварин — на одній зі стоянок він, мені здалося, збирався забити трюм самими щедриками, — але й сам не уникав бруднити власні руки. Пам’ятаєш той випадок, коли він приєднався до гребців, щоб допомогти відбуксирувати старенького «Бігла» вгору по річці? А якось він порятував шлюпку від припливної хвилі. А одного разу, коли поряд з нашим бортом пливли кити — неподалік від узбережжям Чилі, пригадую, — я був вражений тим, як він хвацько здерся аж на салінг, щоб краще їх роздивитися. Я допоміг йому спуститися, але тільки після того, як він упродовж години роздивлявся китів через оптичну трубу, стоячи на салінгу, коли фалди його сурдута розвівалися на вітрі.
Брідженс усміхнувся.
— Я майже ревнував, коли він дав почитати тобі ту книжку. Що то був за автор? Лаєлл?
— «Засади геології», — відповів Пеґлар. — Насправді я там мало що второпав. Чи, радше, я зрозумів якраз достатньо, щоб зрозуміти, наскільки вона небезпечна.
— Через твердження Лаєлла про вік речей, — сказав Брідженс. — Через геть нехристиянську ідею, що речі змінюються повільно протягом неосяжного відрізку часу, а не дуже швидко внаслідок якихось грандіозних подій.
— Так, — погодився Пеґлар. — Але містер Дарвін був палким прихильником цієї ідеї. Він справляв враження людини, що мала досвід релігійного навернення.
— Гадаю, таки мав — у певному сенсі, — сказав Брідженс. Зараз було видно тільки третину сонячного диска. — Я згадав містера Дарвіна, тому що наші спільні з ним друзі перед відплиттям експедиції сказали мені, що він пише книжку.
— Він уже опублікував декілька, — промовив Пеґлар. — Пам’ятаєш, Джоне, ми обговорювали його «Журнал досліджень з геології та натуральної історії різноманітних країн, відвіданих кораблем Її Величності „Бігл“» того року, коли я знову прийшов до тебе учитися, і був це 1839 рік. Я не міг дозволити собі купити цю книжку, але ти сказав, що вже прочитав її. Мені здається, що містер Дарвін опублікував ще кілька томів своїх спостережень за рослинним і тваринним світом, який він досліджував під час плавання.
— «Зоологічні дослідження експедиції на кораблі Її Величності „Бігл“, — сказав Брідженс. — Так, я теж придбав цей твір. Ні, я мав на увазі, що він працює над значно важливішою книжкою, якщо вірити моєму любому другові містеру Беббіджу.
— Чарльз Беббідж? — перепитав Пеґлар. — Хлопець, який склепав так багато чудернацьких штук, і серед них якусь обчислювальну машину?
— Саме він, — відповів Брідженс. — Чарльз казав мені, що всі ці роки містер Дарвін працював над винятково цікавою книжкою, присвяченою еволюції органічних форм. Певна річ, він послуговується даними порівняльної анатомії, ембріології та палеонтології. Це саме те, чим наш колишній корабельний натураліст особливо цікавився, якщо ти пам’ятаєш. Але з певних причин містер Дарвін не схильний публікувати свою працю, й книжка, якщо вірити Чарльзу, може залишитися ненадрукованою за його життя.