— Еволюція органічних форм?
— Так, Гаррі. Ідея, яка суперечить усім канонам цивілізованого християнського світу, що біологічні види не залишалися незмінними з часів творіння, але змінювалися й пристосовувалися до умов довкілля впродовж часу… дуже тривалого часу. Історичних періодів містера Лаєлла.
— Я знаю, що таке еволюція органічних форм, — сказав Пеґлар, намагаючись не виказати свого роздратування від цих балачок… Проблема стосунків учень-вчитель, як він уже не перше усвідомив, полягала в тому, що вони завжди залишалися незмінними, коли все довкола мінялося. — Я читав праці Ламарка. А також Дідро. І Буффона, здається.
— Так, ця теорія не нова, — сказав Брідженс, він був потішений, але водночас його голос звучав примирливо. — Монтеск’є також писав про це, як і згадані тобою автори. Навіть Еразм Дарвін, дідусь нашого колишнього товариша у плаванні, висував її.
— Чому ж тоді книжка містера Чарльза Дарвіна має бути такою важливою? — запитав Пеґлар. — Еволюція органічного життя — давня ідея. Вона відкидалася церквою та іншими натуралістами протягом багатьох поколінь.
— Якщо вірити словам Чарльза Беббіджа та інших друзів містера Дарвіна, яких я знаю, — сказав Брідженс, — то в цій новій книжці — якщо її колись надрукують, — наводяться докази справжнього механізму еволюції органічної матерії. І вона містить тисячі — можливо, й десятки тисяч — переконливих прикладів дії цього механізму.
— А в чому ж полягає цей механізм? — запитав Пеґлар. Сонце зникло. Рожеве світіння зблякло до блідо-жовтого жевріння, яке з’явилося до його сходу. Тепер, коли сонце сховалося, Пеґларові вже й не вірилося, що він його насправді бачив.
— У природному доборі, що є наслідком боротьби за виживання всередині незліченних видів, — сказав літній офіцерський стюард. — У процесі такого добору залишаються корисні властивості виду й зникають несприятливі, тобто такі, що збільшують ймовірність виживання й розмноження особин — у першому випадку, або перешкоджають цьому — у другому випадку — протягом дуже тривалого часу. Лаєллівських історичних періодів.
Пеґлар на хвилину замислився.
— Чому ти заговорив про це, Джоне?
— Через нашого хижого друга, який мешкає тут, на кризі, Гаррі. Через почорнілий череп, який ти залишив на тому місці, де колись відлунювали удари ебенового годинника сера Джона.
— Щось я не зовсім розумію, — сказав Пеґлар. Йому доводилося промовляти цю фразу безліч разів, коли він був учнем Брідженса впродовж п’яти років нескінченної, як тоді здавалося, подорожі на „Біглі“. Рейс спочатку планувався на два роки, і Пеґлар пообіцяв Розі повернутися за два роки, а то й раніше. Вона померла від сухот на четвертому році плавання „Бігля“. — То ти гадаєш, що тварюка, яка мешкає на кризі, є певною формою життя, яка у процесі еволюційної адаптації постала з виду звичайних білих ведмедів, яких ми так часто тут зустрічали?
— Зовсім навпаки, — відповів Брідженс. — Мені здається, що ми стикнулися з одним із останніх представників якогось давнього виду — з твариною більшою, розумнішою, швидшою і набагато лютішою, ніж його нащадок, північний полярний ведмідь, яких ми бачили так багато.
Пеґлар поринув у задуму.
— Тварина з допотопних часів, — нарешті сказав він. Брідженс захихотів.
— Принаймні, в метафоричному сенсі, Гаррі. Ти, може, пам’ятаєш, що я ніколи не був прихильником буквального прочитання притчі про Потоп.
Пеґлар усміхнувся.
— З вами було небезпечно спілкуватися, Джоне. — Він замислився ще на кілька хвилин. Світло згасало. Небо на півдні знову всіялося зорями. — Ти думаєш, що ця… істота… цей останній представник свого виду… розгулював по землі, коли тут повзали велетенські ящери? Якщо так, то чому ми не знаходили його викопних решток?
Брідженс знову захихотів.
— Ні, я чомусь не вірю, що наш хижак суперничав з гігантськими ящерами. Можливо, що ссавці, такі як білий ведмідь, взагалі ніколи не співіснували з величезними рептиліями. Як доводить Лаєлл і як, здається, розуміє містер Дарвін, Час… Час з великої літери, Гаррі… значно протягліший, ніж ми можемо собі це уявити.
Обидва на кілька секунд замовкли. Потроху здіймався вітер, і Пеґлар відчув, що він занадто холодний, щоб довше тут затримуватися. Він помітив, що старший чоловік ловить дрижаки.
— Джоне, — звернувся він до Брідженса, — ти вважаєш, що знання про походження тварюки… або істоти, яка часом здається занадто розумною, щоб бути тварюкою… допоможуть нам убити її?
Цього разу Брідженс гучно розсміявся.
— Не в останню чергу, Гаррі, але, між нами кажучи, любий друже, я гадаю, що те створіння вже взяло гору над нами. Я гадаю, що наші кістки стануть викопними рештками набагато раніше, ніж його… хоча, коли подумати, велетенське створіння, яке майже весь час пробуває на полярній кризі, не розмножується і не живе на суходолі, як більшість звичайних білих ведмедів, і, можливо, навіть полює на звичайних білих ведмедів як головне джерело його їжі, може взагалі не залишати по собі ні кісток, ні слідів, ні скам’янілих решток… принаймні таких, які ми здатні знайти під замерзлими полярними водами на нинішньому етапі розвитку наукових технологій.