— Скажи мені, Гаррі, що сталося на „Терорі“?
— Ти чув, що три дні тому у нас ледь не вибухнув заколот? — запитав Пеґлар.
— Невже справді дійшло аж до такого?
Пеґлар знизав плечима.
— Становище було дуже загрозливим. Нічне жахіття будь-якого офіцера. Помічник купора Гіккі й двоє чи троє інших заколотників почали підбурювати до бунту матросів. Спрацювала психологія натовпу. Крозьє блискуче впорався з усім цим. Я ніколи не бачив капітана, який би поводився з натовпом більш майстерно і впевнено, ніж Крозьє цієї середи.
— Усе почалося через ескімоску?
Пеґлар кивнув, щільніше натягнувши свою „вельську перуку“ й замотавши шарф. Вітер уже став просто пронизливим.
— Гіккі й більшість матросів довідалися, що та жінка перед самим Різдвом проклала собі хід назовні, зробивши діру в корпусі корабля. Ще до карнавалу вона покидала своє лігво в носовому канатному ящику і повергалася до нього коли заманеться. Тесля містер Хані разом зі своїми помічниками залатали пробоїну в корпусі, а містер Ірвінг обвалив тунель» який вів назовні, наступного дня після пожежі на карнавалі — і про це стало відомо.
— А Гіккі та решта подумали, що то вона утнула щось з вогнем і причетна до тієї пожежі?
Пеґлар знову стенув плечима — почасти просто для того, щоб зігрітися.
— Наскільки я знаю, вони вважають, що вона і є тією істотою на кризі. Або принаймні його дружиною. Більшість матросів уже багато місяців переконані, що вона — поганська відьма.
— Більшість команди «Еребуса» також, — сказав Брідженс, зуби якого стукотіли.
Двоє чоловіків поквапилися назад до накрененого корабля.
— Натовп, підбурюваний й очолюваний Гіккі, планував підстерегти дівчину, коли вона підніметься нагору за своєю вечірньою галетою і тріскою, — сказав Пеґлар. — І перетяти їй горло. Можливо, з дотриманням якихось формальностей.
— Чому їм це не вдалося, Гаррі?
— Завжди є хтось, хто донесе, — сказав Пеґлар. — Коли до капітана Крозьє дійшли ці чутки — можливо, всього за кілька годин до того, як сталося б убивство, — він витягнув дівчину нагору з трюму на жилу палубу й зібрав там усіх офіцерів та матросів. Він навіть відкликав донизу вахту, що взагалі є нечуваним.
Брідженс повернув до Пеґлара своє бліде обличчя. Темнішало дуже швидко, й вітер дув з північного заходу.
— Був саме час вечері, — продовжував Пеґлар, — але капітан наказав знову підтягнути до стелі підвісні столи і всім сісти на палубу — не на барильця чи скриньки, а просто на голу палубу, — а офіцерам з особистою зброєю стати позаду нього. Він тримав ескімоську дівчину за руку, так наче вона була жертвою, яку він збирався кинути матросам. Наче шмат м’яса шакалам. І в певному сенсі саме це він і зробив.
— Що ви маєте на увазі?
— Він сказав команді, що раз вони вже збираються вчинити вбивство, то мають зробити це негайно… цієї ж миті. Своїми шлюпковими ножами. Прямо тут, на нижній палубі, де вони їдять і сплять. Капітан Крозьє сказав, що вони мають те зробити всі разом — і матроси, і офіцери, — оскільки вбивство на кораблі — це виразка, яка розростається, поки кожен не стане спільником злочину.
— Дуже дивно, — сказав Брідженс. — Але я вражений, що це спрацювало, зупинило матросів, які жадали крові.
Пеґлар знову кивнув.
— Потім Крозьє наказав вийти наперед містерові Дігглу, який стояв біля своєї плити.
— Кухареві?
— Так, нашому кухареві. Крозьє запитав містера Діггла, що того вечора у них буде на вечерю… і всі наступні вечори місяця. «Солона тріска, — відповів Діггл. — І які-небудь консерви з тих, що не зіпсувалися й не стали отруйними».
— Цікаво, — сказав Брідженс.
— Тоді Крозьє запитав доктора Гудсера, який того дня саме трапився на «Терорі»: «Скільки з оглянутих за останні три дні матросів виявилися недужими?» — «Двадцять один, — відповів Гудсер. І ще чотирнадцять хворих лежали в лазареті, поки ви не викликали їх на ці збори, сер».
Тепер Брідженс кивнув, так наче він уже збагнув, куди хилить Крозьє.