— А потім капітан сказав: «Це цинга, хлопці». — За три роки ніхто з офіцерів — лікарів, капітанів, помічників капітанів — не вимовив уголос цього слова, — продовжував Пеґлар. — «Ми підхопили скорбут, матроси, — сказав капітан. І ви знаєте симптоми цієї хвороби. А якщо не знаєте… якщо вам бракує клепки подумати про це… вам треба послухати фахівця». Потім Крозьє звелів доктору Гудсеру вийти наперед, стати поруч з дівчиною і перелічити симптоми цинги.
«Виразки, — сказав Гудсер. — Виразки й крововиливи по всьому тілу. Кров із судин, що лопнули, збирається під шкірою, тече з-під шкіри. На перших стадіях перебігу хвороби кров тече з усіх отворів — з рота, вух, очей, дупи. Параліч кінцівок. Спочатку ваші руки й ноги болять, а згодом робляться негнучкими і перестають працювати. Ви стаєте незграбним, як сліпий бик. Потім випадають зуби», — сказав Гудсер і замовк. Запала така тиша, Джоне, що не було чути навіть дихання п’ятдесяти матросів, тільки скрип і стогони корабля в лещатах криги. — «І коли починають випадати зуби, — продовжував лікар, — ваші губи чорнішають і витягуються, оголюючи ясна, як у мерця, — сказав він. — Ясна понабрякають… тобто розпухнуть. І почнуть смердіти. Саме це є джерелом того жахливого смороду, що супроводжує цингу, — сказав він, — гниття ясен і виділення з них гною. Але це ще не все, — продовжував Гудсер. — Ваш зір та слух погіршаться… ослабнуть… так само як і ваші розумові здібності. Раптом вам видасться цілком звичним вийти назовні в п’ятдесятиградусний мороз без рукавиць та шапки. Ви не орієнтуватиметеся, де північ, а де південь, не знатимете, як забити гвіздок. І ваші відчуття не тільки зраджуватимуть вас, вони можуть довести вас до згуби, — вів далі лікар. — Якщо хворому на цингу дати свіжий апельсин, сам його запах здатен викликати у нього жахливі судоми або буквально звести з розуму. Скрип полозів саней на снігу змусить вас корчитися від болю; звук пострілу з мушкета може стати для хворого фатальним». — «А дзуськи! — прокричав у тиші хтось із прибічників Гіккі», — продовжував Пеґлар. — «У нас же є цитриновий сік!» Гудсер лише сумно похитав головою. «У нас його майже не залишилося, — сказав він, — а той, що є, не дуже зарадить. З якихось невідомих причин прості антицинготні засоби, як-от цитриновий сік, втрачають свої цілющі властивості через кілька місяців. Зараз, коли минуло більше трьох років, сік їх майже повністю втратив».
І тоді запала жахлива тиша, Джоне. Цього разу вже можна було почути дихання матросів — нерівне й уривчасте. А від натовпу запахло страхом і ще чимось важким. Більшість моряків, які там зібралися, включаючи багатьох офіцерів, зверталися до доктора Гудсера з ранніми симптомами цинги. Раптом один із прибічників Гіккі вигукнув: «Яким чином усе це стосується порятунку від йони, тобто цієї відьми?»
Крозьє вийшов наперед, усе ще тримаючи дівчину за руку, як бранку, все ще начебто готовий віддати її на поталу натовпу. «Різні капітани та різні суднові лікарі випробовували різні засоби, щоб запобігти цинзі або вилікувати її, — сказав Крозьє. — Фізичні вправи до знемоги. Молитви. Консервовані продукти. Але ніщо з цих речей в кінцевому підсумку не працює. Який єдиний засіб є помічним, докторе Гудсер?»
Усі люди повернули голови і подивилися на Гудсера, Джоне. Навіть ескімоска.
«Свіжа їжа, — відповів лікар. — Особливо свіже м’ясо. Власне, його брак у нашому раціоні призвів до цинги, тільки свіже м’ясо здатне порятувати від цієї недуги».
— І тоді всі знову подивилися на Крозьє, — сказав Пеґлар. — А капітан виштовхнув до них дівчину. «Це єдина людина на двох конаючих кораблях, яка виявилася здатною добути свіже м’ясо цієї осені й зими, — сказав він. — І вона стоїть перед вами. Ця ескімоська дівчина… просто дівчина… але саме вона знає, як знаходити, ловити у сильце та вбивати тюленів, моржів та песців, коли решта з нас неспроможна бодай знайти слід звірини на кризі. Що станеться, якщо ми муситимемо покинути корабель… якщо ми опинимося на кризі без запасів їжі? Вона єдина зі ста дев’яти людей, що залишилися живими, яка знає, як добути свіже м’ясо, щоб вижити… і ви хочете її вбити?»
Брідженс посміхнувся, показуючи свої власні кровоточиві ясна. Вони вже дісталися крижаної рампи, що вела на «Еребус».
— Наступник сера Джона може й проста людина, що не може похизуватися знатним походженням, — сказав він тихо, — яка не здобула належної освіти, але досі ніхто не звинувачував капітана Крозьє — принаймні я не чув такого — в тому, що він несповна розуму. І наскільки я зрозумів, він дуже змінився після тяжкої хвороби, яка звалила його з ніг кілька тижнів тому.