— Не впізнати навіть у гримі, — відповів Пеґлар, радий з можливості вжити фразу, яку він почув від Брідженса шістнадцять років тому.
— Як так?
Пеґлар почухав замерзлу щоку над шарфом. Рукавиця пошкрябала по щетині.
— Важко добрати слів, щоб це пояснити. На мій власний здогад, капітан Крозьє вперше за тридцять чи й більше років абсолютно тверезий. Віскі ніколи не ставило під сумнів його професійну компетенцію — він чудовий моряк та офіцер, — але воно ставало немов… бар’єром між ним і зовнішнім світом. Тепер він завжди тут, присутній у нашій дійсності. Я не знаю, як ще це можна пояснити.
Брідженс кивнув.
— Я гадаю, розмов про вбивство відьми більше не було.
— Ні, не було, — сказав Пеґлар. — Матроси навіть почали їй давати добавку галет, але потім вона знову зникла з корабля — пішла кудись на кригу.
Брідженс уже був ступив на рампу, а потім обернувся. Й заговорив так тихо, щоб не міг почути ніхто з матросів на вахті.
— Що ти думаєш про Корнеліуса Гіккі, Гаррі?
— Я думаю, він підступне мале гівно, — сказав Пеґлар, не переймаючись тим, чи хтось чує його.
Брідженс знову кивнув.
— Такий він і є. Я дещо знав про нього за багато років до того, як вирушив з ним у цю експедицію. Раніше під час тривалих рейсів він полював на хлопчиків, перетворюючи їх ледь не на рабів для задоволення своїх потреб. Останнім часом, я чув, він віддає перевагу старшим матросам, як-от цьому ідіоту…
— Магнусу Менсону, — підказав Пеґлар.
— Так, Менсону, — сказав Брідженс. — Якби Гіккі дбав тільки про власну втіху, нам не варто було б хвилюватися. Але цей дрібний гомункулус набагато небезпечніший, Гаррі… небезпечніший за пересічного заколотника або каверзного морського законника. Стережися його. Не спускай з нього очей, Гаррі. Я боюся, що він здатен наробити великого лиха всім нам.
Брідженс розсміявся.
— Ти тільки послухай мене. «Наробити великого лиха…» Наче ми всі не приречені. Можливо, наступного разу ми побачимося, коли залишимо кораблі й вирушимо по кризі в нашу останню довгу подорож. Бережи себе, Гаррі Пеґлар.
Пеґлар промовчав. Фор-марсовий старшина зняв рукавицю, потім пальчатку і провів своїми замерзлими пальцями по замерзлій щоці офіцерського стюарда Джона Брідженса. Він доторкнувся дуже легко, і ніхто з них не відчув цього доторку, оскільки шкіра на морозі втратила чутливість, але таким чином вони попрощалися.
Брідженс почав підніматися по рампі. Не оглядаючись, Пеґлар натягнув пальчатку і вирушив назад через холодну темряву, що згущалася, до корабля Її Величності «Терор».
29 ІРВІНГ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
6 лютого 1848 року
Була неділя, і лейтенант Ірвінг щойно відстояв дві вахти поспіль на верхній палубі в холоді та темряві — одну з них, підміняючи свого друга Джорджа Годжсона, який захворів, очевидно, на дизентерію, — внаслідок чого пропустив гарячу вечерю в офіцерській їдальні, натомість задовольнившись маленьким шматочком замерзлої на кригу солонини й поїденим довгоносиками сухарем. Але зараз у нього було вісім благословенних годин відпочинку, перш ніж він мав знову заступати на вахту. Він міг піти до своєї каюти, заповзти в койку під морозні ковдри, трохи зігріти їх теплом свого тіла і проспати всі вісім годин.
Проте він сказав Робертові Томасу, першому помічникові, який змінив його на офіцерській вахті на палубі, що піде прогулятися й невдовзі повернеться.
Потім Ірвінг переліз через борт і по крижаній рампі спустився на темну пакову кригу.
Він вирушив на пошуки леді Сайленс.
Кілька тижнів тому Ірвінг був шокований, коли капітан Крозьє, здавалося, був готовий віддати жінку на поталу натовпу, підбурюваного намовляннями помічника купора Гіккі та його прихвостнів, який почав вигукувати, що жінка була йоною і її треба вбити або вигнати геть. Коли Крозьє стояв там, схопивши леді Сайленс за руку, а потім виштовхнув її вперед до розлючених матросів, немов римський імператор, який кидає християнку левам, лейтенант Ірвінг не знав, що робити.
Як молодший лейтенант, він міг тільки спостерігати за діями свого капітана, навіть якщо це означало смерть для леді Сайленс. А як закоханий молодий чоловік, Ірвінг був ладний виступити вперед і врятувати її, навіть якби це коштувало йому життя.
Коли Крозьє переконав більшість матросів своїми аргументами, що Сайленс, можливо, єдина на борту знає, як полювати та рибалити на кризі, якщо їм доведеться покинути корабель, Ірвінг зітхнув з полегшенням.