Бляшанка з-під парафіну була не єдиним цікавим артефактом у сніговій хатці.
Над світильником, трохи збоку від нього, Ірвінг побачив щось на кшталт рами, зробленої з чотирьох ребер, схоже, тюленячих — як леді Сайленс вдалося вполювати і вбити тюленя? — вертикально увіткнутих у снігову полицю і з’єднаних складною павутиною сухожиль. До цієї кістяної рами була підвішена одна з великих прямокутних консервних банок Ґолднера — також, очевидно, роздобута на сміттярці «Терору» — з отворами, пробитими у чотирьох кутах. Ірвінг одразу збагнув, що це досконалий саморобний казанок для приготування їжі або чайник, підвішений низько над полум’ям каганця на тюленячому жиру.
Груди леді Сайленс все ще залишалися неприкритими. Амулет у формі білого ведмедя здіймався й опускався в такт її диханню. Вона не відводила погляду від його обличчя.
Лейтенант Ірвінг прочистив горлянку.
— Доброго вечора, міс… е… Сайленс. Я перепрошую за це вторгнення до вас… без запрошення… — Він замовк.
Ця жінка хоч колись моргає?
— Капітан Крозьє шле вам свої вітання. Він попросив мене навідатися до вас, щоб дізнатися… е… як ви влаштувалися.
Ірвінг нечасто відчував себе більшим дурнем. Він був певен, що попри всі місяці, проведені на кораблі, дівчина не розуміє ні слова англійською. Її соски, як він мимохіть помітив, настовбурчилися від короткого подиху холодного повітря, яке проникло в снігову хатку разом з ним.
Лейтенант витер піт з чола. Тоді зняв рукавиці та пальчатки, хитнувши головою так, наче питав дозволу у хазяйки цього дому. А потім знову витер свого лоба. В цьому невеличкому просторі під ланцюговим куполом, зробленим зі снігу, було так тепло, аж не вірилося, що все тепло давала одна-єдина лампа, яка горіла на витопленому з ворвані жиру.
— Капітан хотів би… — почав було він і замовк. — Хай йому грець! — Ірвінг поліз у свою шкіряну торбу й витягнув звідти галети, загорнуті в стару серветку, й креманку з джемом, замотану в його чудову східну шовкову хустинку.
Він простягнув обидва клуночки леді Сайленс, при цьому його руки ледь тремтіли.
Ескімоска навіть не зворухнулася.
— Прошу вас, — сказав Ірвінг.
Сайленс двічі моргнула, заховала ножа під свої хутра, взяла маленькі згорточки й поставила їх поруч із собою на помості. Вона, як і раніше, лежала на боці, і сосок правої груді майже торкався його китайської хустинки. Ірвінг опустив очі додолу й усвідомив, що він теж сидить на товстому хутрі, постеленому на цьому вузькому помості.
«Де вона взяла цю другу шкуру?» — здивувався він, але одразу ж пригадав, що сімома місяцями раніше вона забрала парку ескімоського старого. Сивочолого чоловіка, який помер на кораблі після того, як його підстрелив один з матросів Грехема Гора.
Спочатку вона розв’язала стару камбузну серветку, ніяк не реагуючи на замотаних у ній п’ять галет. Ірвінг згаяв багато часу на те, щоб відібрати галети, які не кишать довгоносиком. Його самолюбство було вражене тим, що вона не оцінила його зусиль. Коли вона розгорнула другий клуночок з маленькою порцеляновою креманкою його матері, запечатаною воском, ескімоска взяла до рук китайську шовкову хустину — з чудовими візерунками яскраво-червоного, зеленого та синього кольорів — і на мить притулила її до щоки. А потім відклала вбік.
«Жінки скрізь однакові», — подумав Джон Ірвінг. Він усвідомив, що попри те, що мав нагоду насолоджуватися сексуальними стосунками з багатьма молодими жінками, він ніколи не відчував так сильно почуття… інтимної близькості… як зараз, цнотливо сидячи при світлі каганця на тюленячому жиру з цією напівоголеною тубільною жінкою.
Коли леді Сайленс, не приховуючи цікавості, розпечатала віск і побачила джем, вона знову пильно подивилася на Ірвінга. Здавалося, жінка хотіла прочитати його думки.
Він розіграв незграбну пантоміму, спонукаючи її намазати джем на галети і з’їсти їх.
Але ескімоска не зворухнулася. І не відвела від нього пильного погляду.
Нарешті вона нахилилася й простягнула праву руку, ніби намагаючись торкнутися до нього понад полум’ям каганця, й Ірвінг відсахнувся, перш ніж зрозумів, що вона тягнеться до ніші — невеликого заглиблення в крижаному блоці — біля узголів’я снігового ложа, вкритого хутром, на якому він сидів. Він зробив вигляд, ніби не помічає, що її власне хутрове покривало сповзло ще нижче і її груди вільно колихаються.