Жінка простягнула йому щось біло-червоне, що смерділо як мертва й уже підгнила риба. Він побачив, що це ще один шматок тюленячої або іншої тваринної ворвані, який зберігався в крижаній ніші на холоді.
Він узяв той шматок, кивнув і продовжував сидіти, тримаючи його в руках над своїми колінами. Він і гадки не мав, що з ним робити. Може, віднести на корабель і витоплювати з нього жир для свого власного каганця?
Губи Сайленс ледь сіпнулися, і на мить Ірвінгу здалося, що вона посміхнулася. Вона витягла свій короткий гострий ніж і швидко кілька разів провела лезом біля рота, так наче збиралася відтяти свою повняву нижню губу.
Ірвінг здивовано вирячився на неї, продовжуючи тримати в руках м’який шматок ворвані й шкіри. Зітхнувши, Сайленс простягла руку, забрала у нього ворвань, піднесла до свого рота й відрізала від нього ножем кілька тоненьких шматочків, щоразу засовуючи коротке лезо між білими зубами прямо до рота. Вона прожувала, а потім повернула Ірвінгу ворвань зі смужкою еластичної тюленячої шкіри — тепер він був майже певен, що це саме тюлень. Через шість шарів своїх вдяганок — шинель, куртку, два светри й камізельку — Ірвінг намацав і дістав шлюпковий ніж, який висів у піхвах на паску. Він показав ніж леді Сайленс, відчуваючи себе дитиною, яка чекає похвали за добре вивчений урок.
Вона ледь помітно кивнула.
Ірвінг підніс смердючий слизький шмат ворвані до відкритого рота і швидко провів по ньому лезом ножа, як показувала ескімоска. Він ледь не відрізав собі носа. І точно відтяв би нижню губу, якби ніж не застряг у шкірі тюленя — якщо це був тюлень — і в м’якому м’ясі та білому салі й не смикнувся б догори. Але одна крапля крові все ж упала з порізаної перетинки між ніздрями.
Сайленс не звернула уваги на кров, ледь похитала головою і простягнула йому свого ножа.
Він спробував знову, відчуваючи незвичну легкість ножа у своїй руці, впевнено провів лезом згори вниз, тимчасом як крапля крові капнула з його носа на ворвань. Лезо легко пройшло наскрізь. Маленький кам’яний ніж був — просто неймовірно! — набагато гостріший за його власний.
Смужка сала потрапила йому до рота. Він почав його жувати з ідіотським виразом обличчя, намагаючись гримасами і кивками висловити свою вдячність жінці, прикрившись від неї шматком ворвані та завислим у повітрі ножем.
Воно смакувало як дохлий уже десять тижнів короп, виловлений з дна Темзи нижче вулвічського каналізаційного стоку.
Ірвінг відчув невтримне бажання проблюватися, хотів було виплюнути напівпережоване сало на підлогу снігової хатки, але потім вирішив, що такий вчинок не сприятиме виконанню його делікатної дипломатичної місії, й проковтнув його.
Дурнувато посміхаючись на знак вдячності, намагаючись вгамувати напад нудоти і весь час нишком втираючи свого ледве надрізаного носа, з якого, однак, постійно скрапувала кров, промерзлою рукавицею замість носовичка, Ірвінг із жахом побачив, що ескімоска виразними жестами пропонує йому відрізати ще ворвані і пригощатися нею.
Усе ще з посмішкою, він відрізав і проковтнув другий шматок. За його відчуттями, це було все одно, що проковтнути величезний згусток шмарклів якогось створіння.
Дивовижно, але його порожній шлунок забурчав, зсудомився, вимагаючи добавки.
Очевидно, щось у смердючій ворвані задовольняло якусь глибинну потребу організму, про яку він навіть і не здогадувався. Його тіло, хоч як пручався розум, вимагало більше ворвані.
Наступні кілька хвилин нагадували домашню ідилію, як її уявляв лейтенант Ірвінг: він сидів на вузькій сніговій лавиці, покритій паркою із шкури білого ведмедя, швидко, щоб не сказати — жадібно, відрізав і ковтав смужки тюленячого сала, а тим часом леді Сайленс відламувала шматочки корабельних галет, вмочала їх у креманку його матері так швидко, як моряк підбирає хлібом підливку з тарілки, і поглинала джем із задоволеним мурмотінням, яке, здавалося, лунало з глибини її горлянки. І весь цей час її груди залишалися голими в полі зору третього лейтенанта Джона Ірвінга, не даючи йому розслабитися, — він кидав на них позирки понад шматком тюленячої ворвані, що весь час зменшувався.
«Що б подумала мама, якби зараз побачила свого хлопчика і свою креманку?» — подумав Ірвінг.
Коли обоє покінчили з частуванням — Сайленс з’їла всі галети й спорожнила від джему креманку, а Ірвінг вигриз помітне заглиблення у ворвані, — він спробував витерти підборіддя та губи рукавицею, але ескімоска знову потяглася до ніші й подала йому жменю пухкого снігу. Оскільки температура повітря в сніговій хатинці була очевидно вище точки замерзання і сніг танув, Ірвінг незграбно змив з обличчя тюленячий жир, втерся рукавом і простягнув дівчині смужку тюленячої шкіри із залишками сала. Вона рукою вказала на нішу, і він засунув туди шматок ворвані так далеко, як тільки зміг.