— Містере Томпсон, — запитав Крозьє, — а яка ситуація на «Терорі»?
Живий скелет з хвилину дивився на свого капітана, перш ніж заговорив несподівано сильним голосом:
— Якби «Терор» сьогодні поплив, ми змогли б іти під парами не більше однієї-двох годин на день, сер. Ми успішно втягли наш вал півтора року тому, й гвинт перебуває у робочому стані — до того ж у нас є запасний, — але в нас майже не залишилося вугілля. Якщо ми перенесемо сюди залишки вугілля з «Еребуса» і тільки обігріватимемо корабель, то зможемо підтримувати котел у робочому стані й подавати гарячу воду в опалювальну систему протягом двох годин на день аж до… насмілюся припустити… до початку травня. Але в такому разі у нас не залишиться вугілля для плавання під парами. А якщо вести мову про запаси вугілля тільки на «Терорі», нам доведеться припинити обігрів житлових приміщень у середині або в кінці квітня.
— Дякую, містере Томпсон, — сказав тихо Крозьє, не виказуючи голосом жодних емоцій. — Лейтенанте Літтл і містере Пеґлар, чи не могли б ви доповісти нам про морехідні якості «Терору»?
Літтл кивнув і опустив погляд на стіл, перш ніж подивитися в очі своєму капітанові.
— Нас не виштовхнуло вгору, як «Еребус», але тиск криги призвів до пошкоджень у корпусі, кніцах, зовнішній металевій обшивці, стерні й внутрішніх кріпленнях. Дехто з вас знає, що перед Різдвом лейтенант Ірвінг виявив не тільки те, що ми втратили більшість залізних листів обшивки з правого борту від самого носа, але й те, що десятидюймова обшивка з дуба й в’яза у носовій частині відійшла від шпангоутів і тріснула на рівні канатного ящика на палубі трюму, і відтоді ми виявили, що днище з твердого дуба завтовшки тринадцять дюймів пожолобилося і дало тріщини у двадцяти або тридцяти місцях. Ми замінили й підсилили дошки обшивки ближче до носа, але не можемо дістатися до днища корабля через замерзлу сльоту та лляльні води в трюмі. На мою думку, корабель триматиметься на воді й слухатиметься стерна, капітане, — підсумував лейтенант Літтл, — але я не можу обіцяти, що помпи будуть здатні впоратися з протіканнями. Особливо після наступних чотирьох чи п’яти місяців тиску криги на судно. Містер Пеґлар може розповісти про це краще, ніж я.
Гаррі Пеґлар прочистив горло. Йому вочевидь було незвично виступати перед таким численним зібранням офіцерів.
— Якщо «Терор» триматиметься на плаву, джентльмени, тоді фор-марсова команда перевстановить щогли й оснастить їх такелажем, вантами й вітрилами впродовж сорока восьми годин після того, як отримає наказ. Я не можу гарантувати, що під вітрилами ми пройдемо через товстий лід на кшталт того, який ми бачили, прямуючи на південь, але якщо відкрита вода буде не тільки під нами, але й попереду нас, ми знову зможемо йти під вітрилами. І якщо ви не знехтуєте моєю порадою, джентльмени… я пропонував би встановити щогли якомога раніше.
— Вас не хвилює те, що вони зледеніють і перекинуть корабель? — запитав Крозьє. — Або що шматки криги сипатимуться із щогл на людей, коли вони працюватимуть на палубі? У нас попереду ще місяці завірюх, Гаррі.
— Так точно, сер, — відповів Пеґлар. — Мене завжди тривожить ймовірність перекидання, навіть якщо наш корабель, що має такий сильний крен, завалиться на борт тут, на кризі. Але я все-таки притримуюся думки, що краще мати стеньги піднятими й оснащеними на випадок раптової відлиги. Може статися так, що ми будемо змушені відпливти за лічені хвилини. Та й марсова команда повинна вправлятися, сер. А щодо падіння шматків криги… ну що ж, це буде всього лише ще одна річ, яка вимагатиме від нас пильності, щоб ми не ловили ґав. Як і щодо тої бестії на кризі.
Кілька чоловіків за столом захихотіли. Переважно обнадійливі доповіді Літтла й Пеґлара допомогли трохи послабити напруженість. Думка про те, що принаймні один з двох кораблів здатен триматися на плаву і йти під вітрилами, збадьорила присутніх. Крозьє відчув, що моряки наче відтанули, що в кают-компанії стало тепліше — можливо, так воно насправді й було: від дихання людей повітря нагрілося.
— Дякую, містере Пеґлар, — сказав Крозьє. — Схоже на те, що коли ми зможемо покинути це місце, то зробити це ми маємо — обидва екіпажі — на борту «Терору».
Ніхто з присутніх офіцерів не згадав, що саме це Крозьє пропонував зробити вісімнадцятьма місяцями раніше. Але кожен, мабуть, подумав про це.
— А тепер давайте трохи поговоримо про цю тварюку на кризі, — сказав Крозьє. — Ви зауважили, що останнім часом вона не дає про себе знати?