— То що ви радите? — знову запитав Крозьє безбарвним голосом. Капітанові боліло, що за час його командування експедицією вони вже втратили більше десятка людей.
— Ті шлюпки й запаси досі на Ф’юрі-Біч, — сказав Брідженс. — І я припускаю, що будь-яка рятувальна експедиція, послана за нами — минулого року чи прийдешнім літом, — залишить там ще кілька човнів і запас продовольства. Переймаючись порятунком сера Джона, Адміралтейство передовсім подумає про Ф’юрі-Біч як про місце, де слід залишити запаси провіанту для нас і майбутніх рятувальних партій.
Крозьє зітхнув.
— То ви маєте здатність передбачати хід думок Адміралтейства, офіцерський стюарде Брідженс?
— Іноді так, — відповів стариган. — Цій здатності десятки років, капітане Крозьє. Якщо з дурнями поведешся, то через деякий час і думати починаєш, як дурень.
— Це вже занадто, стюарде Брідженс! — вибухнув Крозьє.
— Так точно, сер. Але прочитайте ці два томи, капітане. Там сер Джон усе детально описав. Як вижити на кризі. Як боротися з цингою. Як знайти ескімоських тубільців і скористатися з їхньої допомоги на полюванні. Як будувати маленькі хатки зі снігових блоків…
— Годі, стюарде!
— Єсть, сер! — Брідженс віддав честь і повернувся до дверей, але спершу підсунув два грубі томи ближче до Крозьє.
Капітан посидів наодинці в промерзлій кают-компанії ще хвилин десять.
Він дослухався до тупоту ніг по головному трапу й верхній палубі — це люди з «Еребуса» покидали корабель. Чув прощальні вигуки офіцерів «Терору», які бажали своїм товаришам усіляких гараздів і безпечної мандрівки. Поступово корабель затихав, відлунював лише гомін матросів, які сиділи за вечерею з порцією грогу. Потім Крозьє почув, як піднімаються на ланцюгах під стелю столи в кубрику, як його офіцери спускаються вниз по трапу, вішають на гачки свої шинелі і йдуть на корму вечеряти. Вони перемовлялися бадьоріше, ніж під час сніданку.
Крозьє нарешті підвівся — скоцюрблений від холоду й болю в усьому тілі, — взяв зі столу два чималенькі томи і акуратно поставив їх назад на книжкову полицю, вбудовану у кормову переділку.
31 ГУДСЕР
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
6 березня 1848 року
Лікар прокинувся від криків та лементу. Хвилину він не міг зрозуміти, де він, але потім пригадав — кают-компанія сера Джона, переобладнана під лазарет «Еребуса». Була середина ночі. Лампи на китовому жиру погашені, єдине світло проникало сюди через відчинені двері в коридор. Гудсер спав на вільній койці — на інших ліжках спали семеро серйозно хворих на цингу і один матрос з каменями в нирці. Матросу вкололи опій. Гудсеру наснилося, що його пацієнти пронизливо кричать перед смертю. В його сні вони помирали, бо він не знав, як їх порятувати. Його вчили на патологоанатома, Гудсер був менш досвідчений, ніж троє експедиційних лікарів, які загинули, щодо первинних обов’язків військово-морського лікаря — прописування піґулок, дозування ліків, блювотних засобів, лікарських трав і мікстур. Доктор Педді одного разу пояснив Гудсеру, що більшість лікарських засобів недієві проти специфічних моряцьких хвороб і придатні тільки до того, щоб прочистити кишківник та шлунок, і що сильнішим було проносне, то ефективнішим, на думку матросів, було лікування. Як запевняв покійний Педді, саме віра у медичну допомогу допомагала матросам вилікуватися. У більшості випадків, не пов’язаних з хірургічним втручанням, тіло або зцілювалося самотужки, або пацієнт помирав.
Гудсеру наснилося, що всі вони помирали — і помираючи пронизливо кричали.
Але ці крики були насправді. Схоже, вони лунали з нижньої палуби.
Генрі Ллойд, помічник Гудсера, вбіг у лазарет в незаправленій сорочці, що вибивалася з-під светра. В руках у нього був ліхтар, і Гудсер побачив, що він босоніж. Ллойд, мабуть, вискочив зі свого гамака і кинувся просто сюди.
— Що відбувається? — прошепотів Гудсер. Хворі матроси спали — їх не розбудили крики внизу.
— Капітан наказав вам підійти до головного трапу, — сказав Ллойд. Він навіть не намагався стишити голосу, в якому звучав страшенний переляк.
— Чш-ш-ш, — шикнув Крозьє. — Що сталося, Генрі?
— Тварюка проникла всередину корабля, докторе! — вигукнув Ллойд, цокотячи зубами. — Вона там, унизу! Вона вбиває матросів!
— Нагляньте за хворими, — наказав Гудсер. — Покличте мене, якщо хтось із них прокинеться і йому стане зле. І сходіть взуйте черевики та одягніть верхній одяг.
Гудсер рушив на ніс, проштовхуючись крізь натовп унтер-офіцерів та кондукторів, які повибігали зі своїх кают, намагаючись на ходу нацупити свої вдяганки. Капітан Фітцджеймс стояв поруч з Ле Вісконте біля люка трюму, що вів на нижні палуби. В руках капітан тримав пістоль.