— Чорт забирай, лейтенанте! — гаркнув Фітцджеймс. — Стійте на сторожі в коридорі.
— Єсть, сер, — сказав ДеВо і вийшов. Фітцджеймс почув, що той блює в коридорі.
— Мені потрібно, щоб ви занотували… — почав було капітан, звертаючись до Гудсера.
І тут з боку носа долинув звук удару просто неймовірної сили і такий гучний гуркіт, що Гудсер був певен — корабель розломився навпіл.
Фітцджеймс схопив ліхтар і через мить уже був за дверима, залишивши свою тліючу куртку в котельні. Гудсер і ДеВо кинулися слідом за ним повз розкидані барильця й розтрощені ящики, а потім протиснулися між чорними залізними стінками цистерн, де зберігалися залишки прісної води на «Еребусі», й кількома останніми лантухами вугілля.
Коли вони проминали чорну горловину вугільного бункера, Гудсер кинув оком праворуч і побачив голу людську руку, перекинуту через залізний поріг. Він зупинився й нахилився подивитися, хто там лежить, але світло вже ковзнуло далі, бо капітан та його помічник не зупиняючись продовжували бігти з ліхтарями вперед. Гудсер залишився в цілковитій темряві з майже напевне ще одним трупом. Він випростався і побіг навздогін за чоловіками.
Знову гуркіт. І крики — тепер на верхній палубі. Мушкетний або пістолетний постріл. Ще один постріл. Несамовиті крики. Кричали кілька чоловік.
Гудсер, перебуваючи за межами стрибаючих кругів ліхтарного світла, вискочив з вузького коридору на відкритий темний простір і з розгону налетів на товстий дубовий пілерс. Він упав навзнак у напівзамерзлу брудну талу воду, яка восьмидюймовим шаром вкривала настил палуби. Він відчайдушно намагався залишатися притомним, хоча перед очима у нього все розпливалося — ліхтарі над ним здавалися лише розгойданими оранжевими плямами, — і все навколо смерділо нечистотами, вугільним пилом і кров’ю.
— Трапа немає! — крикнув ДеВо.
Сидячи дупою в сльоті, Гудсер відчув, що в голові поступово прояснюється. Коли в нього перестало двоїтися в очах, він побачив, що носовий трап, збитий з товстих дубових брусів, який здатен витримувати вагу кількох дебелих матросів, що волокли на собі стофунтові мішки з вугіллям, був розтрощений на друзки. Його уламки звисали з відкритої горловини люка над головою.
Крики лунали згори, з палуби твіндека.
— Допоможіть мені! — крикнув Фітцджеймс, який засунув пістоль за пояс, поставив ліхтар біля ніг і тепер намагався вхопитись рукою за край люка. Він почав підтягуватися. ДеВо нахилився, щоб підсадити його.
Зненацька над квадратним отвором люка, що був над ними, спалахнуло полум’я.
Фітцджеймс вилаявся й упав на спину в крижану воду всього за кілька ярдів від Гудсера. Здавалося, що носовий люк і все над ним на палубі твіндека палало у вогні.
«Пожежа, — подумав Гудсер. Їдкий дим заповз у його ніздрі. — І тікати нікуди».
За бортом було сто градусів нижче нуля і лютувала завірюха. Якщо корабель згорить, всі вони загинуть.
— До головного трапу, — скомандував Фітцджеймс, скочив на ноги, схопив ліхтаря і побіг на корму. ДеВо кинувся за ним.
Гудсер порачкував було по напівзамерзлій брудній воді, звівся на ноги, впав, знову поповз, а потім знову підвівся і побіг за світлом ліхтарів, що віддалялися.
На твіндеку почувся гучний рев. Потім пролунав тріск мушкетних пострілів, гримнув залп із рушниць.
Гудсер хотів зупинитися біля вугільного бункера, щоб упевнитися, живий чи мертвий той моряк, якому належала рука, але коли він дістався туди, там уже було геть темно. Він біг у цілковитому мороці, наштовхуючись на залізні переділки вугільного та водяного бункерів.
Ліхтарі вже зникли на трапі що вів на палубу твіндеку. Дим котився донизу.
Гудсер подерся нагору, отримав в обличчя черевиком капітана чи його помічника і нарешті вибрався на твіндек.
Він задихався. Він нічого не бачив. Вогні ліхтарів танцювали довкола нього, але повітря було настільки наповнене димом, що світло крізь нього не проникало.
Гудсер поривався відшукати трап, який вів на житлову палубу, і подертися по ньому, а тоді піднятися ще вище, нагору, на чисте повітря, але хтось кричав праворуч від нього — ближче до носа корабля, і він знову впав навколішки. Тут принаймні можна було дихати. Ледь-ледь. На носі він побачив яскраво-оранжеве світло, занадто яскраве для ліхтарів.
Гудсер порачкував уперед, знайшов коридор по лівому борту, ліворуч від хлібної комори, і поповз далі. Попереду нього, в диму, матроси прибивали ковдрами полум’я. Ковдри займалися.
— Викличте пожежну команду, — кричав звідкілясь попереду, огорнутий пеленою диму, Фітцджеймс. — Спускайте сюди відра з водою!