— На корму в лазарет, — скомандував Гудсер, коли Даунінг підхопив на руки обгорілого й покаліченого матроса. Інтендант мав розвернутися боком, щоб пронести Коллінза вузьким коридором. Позаду Гудсера два десятки матросів передавали вниз по трапу відра з верхньої палуби, а решта висипали сніг на паруючі, шиплячі дошки палуби в матроському кубрику довкола плити й носового люка. Якщо полум’я перекинеться на житлову палубу, подумав Гудсер, корабель буде втрачено.
Генрі Ллойд вийшов з лазарету з блідим обличчям і виряченими очима.
— Мої інструменти готові? — запитав Гудсер.
— Так, сер.
— Хірургічна пилка?
— Так.
— Добре.
Даунінг поклав непритомного Коллінза на операційний стіл посеред лазарету.
— Дякую, містере Даунінг, — сказав Гудсер. — Будьте ласкаві, візьміть одного-двох матросів і допоможіть перебратися іншим хворим у котрусь із порожніх кают, на будь-які вільні койки.
— Єсть, докторе.
— Ллойде, розшукайте на носі містера Волла та перекажіть кухарю і його помічникам, що нам знадобиться стільки гарячої води, скільки вони зможуть розігріти на плиті. Але спершу запаліть ці олійні лампи. Потім повертайтеся сюди. Мені потрібні ваші руки й ліхтар.
Протягом наступної години доктор Гаррі Д. С. Гудсер був таким заклопотаним, що якби лазарет охопило полум’я, він не помітив би цього, хіба що подякував би за додаткове світло.
Він зняв одяг з верхньої половини тіла Коллінза — відкриті рани парували на холоді — і вилив на них перший тазик гарячої води, щоб якомога краще їх промити, не з міркувань гігієни, а щоб визначити, наскільки вони глибокі. Лікар вирішив, що самі по собі рани від пазурів не становлять безпосередньої загрози для життя пацієнта, і передовсім зосередився на обробці плеча старшини, його шиї та обличчя.
Руку було відірвано рівно — наче відсічено одним ударом велетенської гільйотини. Звичний мати справу з наслідками заводських та корабельних аварій, які калічили, скручували й розривали плоть на клапті, Гудсер вивчав цю рану з чимось на кшталт захвату, якщо не трепету.
Коллінз міг померти від втрати крові, але полум’я, яке його охопило, частково припекло відкриту рану на плечі. І це врятувало йому життя. Поки що.
Гудсер бачив лопаткову кістку — лискучу білу ґулю, — але від плечової кістки не залишилось і найменшого уламка, який треба було б видаляти. З допомогою Ллойда, який тримав ліхтар у тремтячій руці й часом притискав палець до місця, на яке вказував Гудсер, — найчастіше до артерії, з якої струменіла кров, — Гудсер вправно зашив розірвані вени та артерії. Він завжди гарно вмів таке робити — його пальці працювали ніби самі собою.
Неймовірно, але в рані майже або й зовсім не було шматочків тканини або інших сторонніх предметів. Це зменшувало вірогідність фатального сепсису, хоча він усе ще залишався можливим. Гудсер промив рану водою з другого і останнього тазика гарячої води, що його приніс на корму Даунінг. Потім він відрізав усі клапті шкіри та м’яса і наклав шви, де тільки міг. На щастя, кілька шматків шкіри були достатньо довгими, щоб лікар зміг загорнути їх на рану і пришити її широкими стьожками.
Коллінз застогнав і поворухнувся.
Гудсер тепер працював якомога швидше, прагнучи покінчити з найважчою частиною операції, перш ніж матрос повністю опритомніє.
Права частина обличчя Коллінза звисала на його плече, як карнавальна маска. Вона нагадала Гудсеру про багато проведених ним розтинів, коли він зрізав шкіру обличчя і закидав на маківку черепа, немов мокру ганчірку.
Він наказав Ллойду натягнути довгий шмат лицевої шкіри якомога вище й щільніше — його асистент відійшов на кілька кроків, щоб виблювати, але одразу ж повернувся, витираючи липкі пальці об свою вовняну камізельку, — і Гудсер швидко пришив зірвану частину обличчя Коллінза до товстого клаптя шкіри й м’яса якраз під краєм його волосся.
Лікар не міг порятувати другого ока старшини. Він намагався втиснути його назад на місце, але очна ямка моряка була розтрощена. З очниці стирчали уламки кісток. Гудсер їх видалив, проте саме очне яблуко було дуже пошкоджене.
Він узяв ножиці з рук Ллойда, що тряслися, й відрізав рентальний нерв, викинувши око у відро, вже наповнене кривавими клаптями шкіри та шматками м’яса Коллінза.
— Тримайте ліхтаря ближче, — наказав Гудсер — І не трясіться.
Дивно, але частина повіки вціліла. Гудсер, наскільки зміг, натягнув її донизу й спритно пришив до шматка шкіри під оком. Ці стьожки він накладав щільно й акуратно, бо шов мав служити роками. Якщо Коллінз виживе.