Зараз, крокуючи геть від корабля і тримаючи в полі зору Менсона, що тягнув лямку за п’ятдесят футів попереду, Крозьє навмисне дивився тільки вперед. Він вирішив не оглядатися на «Терор» принаймні перші дві години переходу.
Спостерігаючи за матросами, що, налягаючи на лямки, тягнули сани, капітан думав про тих, кого з ними не було.
Сьогодні з ними не було Фітцджеймса, який залишився за старшого в таборі на Землі Короля Вільяма, але справжньою причиною його відсутності була тактовність. Жоден капітан не хотів би покидати свого корабля на очах іншого капітана, і, якщо це було можливо, всі капітани свято дотримувалися цього неписаного правила. Крозьє, який навідувався на «Еребус» майже щодня після пожежі та вторгнення тварюки з криги на початку березня, постарався не бути там 31 березня, коли Фітцджеймс мав покинути свій корабель.
Фітцджеймс повівся так само делікатно цього тижня, зголосившись виконувати обов’язки командира подалі від «Терору».
Більшість інших моряків були відсутніми з набагато скорботніших та сумніших причин. Крокуючи за останніми саньми, Крозьє пригадував їхні обличчя.
«Терору» пощастило значно більше, ніж «Еребусу», в тому, що стосувалося втрат серед командного складу. Зі старших офіцерів Крозьє втратив свого першого помічника Фреда Горнбі, якого вбила тварюка під час трагічних подій карнавальної ночі, другого старшину Джайлса МакБіна, коли тварюка напала на нього під час санного походу минулого вересня, і обох суднових лікарів, Педді та МакДональда, які також загинули новорічної ночі. Але його перший, другий та третій лейтенанти були живі й доволі здорові, як і його другий помічник Томас, як і Бланкі, його льодовий лоцман, а також незамінний містер Хелпмен, його секретар.
Фітцджеймс втратив свого начальника — сера Джона — і свого першого лейтенанта, Грехема Гора, а ще лейтенанта Джеймса Вальтера Фейргольма і старшого помічника Роберта Орме Серджента, які всі були вбиті тим створінням. Він також залишився без свого головного лікаря, містера Стенлі, й Генрі Фостера Коллінза, свого другого старшини. Таким чином, з офіцерів у нього були тільки лейтенант Г. Т. Д. Ле Вісконте, другий помічник Чарльза ДеВо, льодовий лоцман Рейд, судновий лікар Гудсер і його скарбник, Чарльз Гамільтон Осмер. У колись переповненій офіцерській їдальні, де в перші два роки за столом сиділи сер Джон, Фітцджеймс, Гор, Ле Вісконте, Фейргольм, Стенлі, Гудсер та інтендант Осмер, протягом кількох минулих тижнів у холодній офіцерській кают-компанії харчувалися тільки капітан, його єдиний вцілілий лейтенант, лікар та інтендант. І останніми днями, Крозьє знав, це було доволі абсурдне видовище, бо крига накренила «Еребус» майже на тридцять градусів на правий борт, і четверо моряків вимушені були сидіти на підлозі з тарілками на колінах, міцно впираючись ногами в дошки настилу.
Гоер, стюард Фітцджеймса, все ще хворів на скорбут, тож бідний старий Брідженс повинен був прислуговувати їм, сновигаючи боком, як краб, між офіцерами, що сиділи на палубі, нахиленій під неймовірним кутом.
«Терору» також більше пощастило і щодо унтер-офіцерів. Механік, старший боцман і тесля Крозьє були живими та цілком дієвими. «Еребус» втратив свого механіка, Джона Греґорі, а також свого теслю, Джона Вікеса, їх обох у березні розшматувала тварюка з криги, коли вночі проникла на борт. Ще один унтер-офіцер, боцман Томас Террі, був обезголовлений чудовиськом минулого листопада. У Фітцджеймса не залишилося живим жодного мічмана.
З двадцяти одного кондуктора — помічників, інтендантів, бакових, трюмних, грот-марсових і фор-марсових старшин, старшин шлюпок, стюардів, купорів та кочегарів — Крозьє втратив тільки одного: кочегара Джона Торрінгтона, першого моряка, який помер в експедиції вже давно, 1 січня 1846 року, біля острова Бічі. Та й той, пам’ятав Крозьє, помер від сухот, на які він хворів ще на березі, в Англії.