— Якщо ми вирішимо скористатися меншими шлюпками, то тягтимемо жереб, кому на який човен сідати, — сказав капітан. — А місця в пінасах, ялах та вельботах будуть розподілені між санними командами.
Мабуть, я перелякано подивився на нього.
Капітан Фітцджеймс розсміявся хриплим сміхом, який перейшов у надсадний кашель, і вибив попіл з люльки, постукавши нею об свій черевик. Здійнявся вітер, і стало дуже холодно. Я не уявляв, котра зараз година, але напевно вже звернуло з півночі. Споночіло годин сім тому.
— Не хвилюйтеся, докторе, — сказав він стиха. — Я не читаю ваших думок. Просто здогадався про них з виразу вашого обличчя. Як я сказав, ми тягтимемо жереб, кому сідати на менші шлюпки, але може статися так, що обійдемося без цих суденець. У будь-якому разі, ми нікого не покинемо. У відкритому морі ми візьмемо менші судна на буксир.
Я усміхнувся на ці слова, сподіваючись, що у тьмяному світлі ліхтаря капітан побачить мою усмішку, але не мої кровоточиві ясна.
— Я не знав, що судна під вітрилами можуть буксирувати інші судна без вітрил, — сказав я, знову виказуючи своє неуцтво.
— Зазвичай не можуть, — відповів на те капітан Фітцджеймс. Він легенько поплескав мене по спині — я ледь відчув його доторк через численні шари одягу. — Тепер, докторе, коли ви дізналися про таємниці, які стосуються мореплавних якостей усіх вісімнадцяти шлюпок, що становлять наш невеличкий флот, чи не час нам повернутися? Тут доволі холодно, і я хочу трохи поспати, перш ніж, коли виб’є четверту склянку, вирушу перевіряти вахту.
Я закусив губу, відчуваючи смак крові.
— У мене є ще одне запитання, капітане. Якщо ви не заперечуєте.
— У жодному разі.
— Коли капітан Крозьє вирішить, які саме човни ми візьмемо, і коли ми спустимо ті човни на воду? — запитав я. Мій голос був дуже хрипким.
Капітан трохи відійшов убік і тепер вимальовувався лише темним силуетом на тлі багаття, що палахкотіло біля намету, в якому була матроська їдальня. Його обличчя я не бачив.
— Я не знаю, докторе Гудсер, — сказав він нарешті. — І сумніваюся, що й сам капітан Крозьє зможе вам сказати. Якщо фортуна не відвернеться від нас, то крига може скреснути через кілька тижнів… у цьому разі я особисто доправлю вас до острова Баффіна. Або, можливо, частину цих суден ми спустимо на воду в гирлі Великої Рибної річки вже через три місяці… можливо, у нас буде достатньо часу, щоб дістатися до Великого Невільницького озера й тамтешнього аванпосту, перш ніж настане зима, навіть якщо ми добиратимемося до річки аж до липня.
Він поплескав по вигнутому борту найближчої до нього пінаси. Я відчув дивну, тиху гордість від того, що вже міг розпізнати, що це пінаса.
Чи це був один із двох ялів?
Я намагався не думати про стан Едмунда Гоера і про прогноз для всіх решти з нас, якщо ми не розпочнемо восьмисоттридцятимильної мандрівки до річки Бека… річки, яку також називають Великою Рибною річкою… в наступні три місяці. Навряд чи кому-небудь з нас вдасться вижити, якщо ми вирушимо до Великого Невільницького озера на кілька місяців пізніше.
— А якщо Фортуна зрадить нас, — сказав Фітцджеймс тихо, — ці борти й кілі можуть назавжди забути про воду.
Мені не було що відповісти на це. Слова капітана прозвучали смертним вироком для всіх нас. Я повернувся спиною до світла, збираючись піти до госпітального намету. Я шанував капітана Джеймса Фітцджеймса і не хотів, щоб він побачив моє обличчя в цей момент.
Капітан Фітцджеймс поклав руку мені на плече, зупиняючи мене.
— Якщо так станеться, — сказав він пристрасно, — нам просто доведеться йти додому пішки, чи не так?
34 КРОЗЬЄ
69° 37′ 42″ півн. шир., 98° 41′ зах. довг.
22 квітня 1848 року
Тягнучи сани назустріч арктичному сонцю, що котилося до заходу, капітан Крозьє подумки аналізував графік їхнього просування цим чистилищем. Отже, сьогодні, першого дня, вони мають пройти по кризі вісім миль до першого морського табору. Завтра, наступного дня, вони повинні здолати дев’ять миль і, якщо все піде як належить, опівночі дістатися другого морського табору. Третього, останнього дня перед ними лежатиме вісім миль найважчого відтинку шляху, де сани треба буде перетягувати через бар’єр айсбергів на межі, де зустрічаються пакова крига та берегова. А там уже палицею докинути до відносно безпечного притулку в таборі Терору.