Свідомість Крозьє більшу частину дня перебувала в стані якогось заціпеніння. Його гострий від природи розум отупів — давалася взнаки постійна перевтома, що отруювала організм.
Протягом останніх двох ночей, проведених у першому та другому морських таборах, ніхто, незважаючи на страшенну втому, не міг заснути. Необхідності встановлювати намети не було, бо вісім голландських наметів стояли там постійно останні кілька тижнів, і кожний наступний загін усував пошкодження, завдані снігом чи вітром.
Спальні мішки зі шкур північних оленів, розраховані на трьох людей, були набагато теплішими за мішки зі зшитих вовняних ковдр компанії Гудзонової затоки, і місця в цих спальниках розподілялися за результатами жеребкування. Крозьє навіть не брав участі в такому жеребкуванні, але коли у свою першу ніч на кризі він зайшов у намет, в якому мав спати з двома іншими офіцерами, то побачив, що його стюард, Джопсон, розстелив спальний мішок з оленячих шкур, пошитий для нього одного. Ні хворий Джопсон, ні інші моряки не допускали й думки, що їхній капітан має ділити спальний мішок з двома іншими чоловіками, які хроплять, пердять і штовхаються — хай навіть офіцерами, — а Крозьє був занадто втомленим та вдячним, щоб сперечатися.
Він не сказав ні Джопсону, ні іншим, що спати в мішку одному було набагато холодніше, ніж якби у ньому спали троє. Тільки завдяки теплу тіл людей, які лежать поруч, можна було проспати всю ніч, не закоцюбнувши.
Але Крозьє навіть не намагався заснути в жодному з морських таборів.
Що дві години він підводився і обходив табір, аби переконатися, що вахту змінили вчасно. Вночі вітер посилювався, і матроси, які стояли на варті, шукали затишку за поспішно зведеними невисокими сніговими валами. Через різкий вітер і завірюху вони помітити 6 тварюку з криги вже тоді, коли вона напала б на когось із матросів.
Але тієї ночі вона так і не з’явилася.
А коли Крозьє все ж поринав у короткий неспокійний сон, до нього поверталися нічні привиддя з часів його січневої хвороби. Деякі з кошмарів повторювалися так часто, коли капітан прокидався у холодному поту, що він запам’ятав окремі фрагменти.
Дівчатка-підлітки проводять спіритичний сеанс. МакКлінток разом з якимось чоловіком витріщаються на два скелети у шлюпці — один із них сидить, повністю вдягнутий, у шинелі та плащі, а від другого залишилася лише купа розсипаних і погризених кісток.
Крозьє цілими днями під час переходу розмірковував над тим, чи не він був одним із тих скелетів. Але найгіршим сном, набагато гіршим, був сон про євхаристію, в якому він — то хлопчик, то немічний старий — стояв голий навколішки біля вівтарних поручнів у забороненій церкві Мемо Мойри, в той час як велетенський, позбавлений людських рис священик — у просоченому водою пошматованому білому вбранні, крізь яке прозирала червона плоть обпеченого до живого м’яса — нависав над ним і схилявся все ближче, дихаючи мертвечиною в підняте обличчя Крозьє.
Двадцять третього квітня всі повставали на початку шостої ранку. Було ще темно. Сонце мало зійти десь о десятій годині. Вітер все так само дув, плескаючи коричневим брезентом голландських наметів і обпікаючи очі моряків, що зібралися за сніданком.
Матроси сподівалися підігріти їжу в невеличких бляшанках з написом «Варильне приладдя», використовуючи невеличкі спиртівки, заправлені пінтою ефіру, принесеного в пляшечках. Але навіть без вітру, часто було вкрай складно або навіть неможливо розпалити спиртові пальники, а на такому вітрі, як цього ранку, про це не могло бути й мови, навіть якщо піти на ризик розпалити спиртівки всередині наметів. Тож — переконуючи себе, що консервовані м’ясо, овочі та супи Ґолднера вже готові до споживання, — матроси зачерпували ложками мерзлу або майже мерзлу драглисту масу прямо з консервних бляшанок. Таким харчем вони зовсім не наситилися, залишаючись голодними, а попереду у них був нескінченно довгий день у запрягу саней.
Гудсер — і три нині мертві лікарі до Гудсера — неодноразово казали Крозьє й Фітцджеймсу про необхідність як слід нагрівати консервовані продукти Ґолднера, особливо супи. Овочі та м’ясо, зазначав Гудсер, справді були готові до вжитку, але супи — здебільшого з дешевих пастернаку, моркви та інших коренеплодів — були «концентратами», які необхідно було розбавляти водою і варити до готовності.
Лікар не міг назвати отруйних речовин, які могли міститися в некип’ячений супах Ґолднера — а можливо, навіть у м’ясі та овочах, — але він знову й знову повторював, що консервовані продукти необхідно повністю розігрівати, доводячи їх до кипіння, навіть на кризі під час переходу. Ці застереження були однією з головних причин того, що Крозьє та Фітцджеймс наказали доставити важкі чавунні плитки з вельботів у табір Терору, тягнучи їх через кригу й тороси. Але тут — ні в першому морському, ні в другому морському таборах — ніяких плиток не було. Матроси їли консервовані продукти холодними просто з бляшанок, коли спиртівки запалити не вдавалося, і навіть коли ефір у маленьких спиртівках спалахував, пального вистачало якраз на те, щоб розтопити мерзлі супи, але аж ніяк не довести їх до кипіння.