Лейтенант придивлявся до шістьох молодших чоловіків, силкуючись збагнути, хто з них головний, але так і не зрозумів цього. Окрім старого й хлопця серед ескімосів виділявся тільки один старший чоловік — простоволосий, на голові якого була вигадлива пов’язка зі шкіри карибу, він був підперезаний тонким ременем, до якого було приторочено багато дивних речей, а на шиї висіла якась торбинка. Проте вона не була простим амулетом на кшталт кам’яної фігурки білого ведмедя, який носила леді Сайленс.
«Сайленс, як би мені хотілося б, щоб ти була тут», — подумав Джон Ірвінг.
— Вітаю, — сказав він. І доторкнувся до своїх грудей рукою в рукавиці. — Третій лейтенант Джон Ірвінг з корабля Її Величності «Терор».
Ескімоси щось забурмотіли проміж себе. Він почув слова, які звучали як kabloona, qavac та miagortok, але не мав жодного уявлення, що вони означають.
Старший простоволосий чоловік з торбинкою та ременем вказав на Ірвінга й сказав:
— Piifixaaq!
Декотрі з молодших чоловіків заперечливо похитали головами. Якщо це було якесь принизливе слово, Ірвінг сподівався, що інші з ним не погоджуються.
— Джон Ірвінг, — повторив він, знову доторкаючись до своїх грудей.
— Sixam ieua? — сказав чоловік, що стояв навпроти нього. — Suingne!
Ірвінг зміг лише кивнути у відповідь. Він знову доторкнувся до своїх грудей: «Ірвінг», — а потім з питальним виразом обличчя вказав на груди іншого чоловіка.
Чоловік уважно дивився на Ірвінга з-під облямівки свого каптура.
У розпачі лейтенант вказав на собаку-вожака, який усе ще гавкав і гарчав, хоча його відтягував назад і немилосердно лупцював стариган, що стояв біля нарт.
— Собака, — сказав Ірвінг. — Собака.
Ескімос, що стояв найближче до Ірвінга, засміявся:
— Qimmiq, — сказав він чітко, вказуючи на собаку. — Tunok. — чоловік похитав головою й усміхнувся.
Ірвінг, попри те що тремтів від холоду, відчув, як у грудях піднімається тепла хвиля. Він чогось таки досяг. Ескімоське слово для позначення волохатого собаки, запряженого в нарти, було або qimmiq, або tunok, або обидва. Він вказав на їхні нарти.
— Сани, — сказав він твердо.
Десять ескімосів витріщилися на нього. Молода дівчина закрила рукавицями своє обличчя. У старої жінки відвисла щелепа, й Ірвінг побачив, що у неї в роті всього один зуб.
— Сани, — повторив він.
Шестеро чоловіків, які стояли попереду, перезирнулися. Нарешті той, що досі говорив з Ірвінгом, сказав:
— Kamatik?
Ірвінг радісно кивнув, хоча й не знав, чи правильно вони розуміють один одного. Цілком можливо, що той чоловік насправді щойно запитав його, чи не хоче він бути загарпуненим. Та менше з тим, молодший лейтенант продовжував усміхатися. Більшість ескімосів — окрім хлопця, старигана, що продовжував бити собаку, та простоволосого чоловіка з торбинкою та ремінцем — усміхалися у відповідь.
— А ви часом не розмовляєте англійською? — запитав Ірвінг, розуміючи, що він трохи запізнився із цим запитанням.
Ескімоси витріщалися на нього, усміхалися й мовчали.
Ірвінг повторив запитання своєю школярською французькою та жахливою німецькою.
Ескімоси продовжували усміхатися й мовчки дивитися на нього.
Ірвінг присів навпочіпки, і шестеро найближчих до нього ескімосів теж присіли навпочіпки. Вони не сідали на обмерзлі камені, хоча неподалік лежало кілька валунів. Після стількох місяців, проведених у цих високих широтах посеред холоду, Ірвінг їх чудово розумів. Він усе ще хотів довідатись чиєсь ім’я.
— Ірвінг, — сказав він, доторкаючись до своїх грудей, а потім вказав на найближчого ескімоса.
— Inuk, — сказав чоловік, торкнувшись своїх грудей. Він стягнув рукавицю, блиснувши білими зубами, й підняв праву руку. На ній бракувало двох пальців — мізинця і безіменного.
— Tikerqat, — він знову усміхнувся.
— Радий знайомству з вами, містере Інук, — сказав Ірвінг. — Або містере Тікеркат. Дуже радий знайомству з вами.
Він вирішив, що простіше буде спілкуватися мовою жестів, й показав рукою в напрямку, звідки прийшов, — на північний захід.
— У мене багато друзів, — сказав він упевненим голосом, наче це повідомлення робило для нього безпечнішим спілкування з дикунами. — Два великих кораблі. Два… кораблі.
Більшість ескімосів подивилися в той бік, куди вказував Ірвінг. Містер Інук злегка насупився.
— Nanuq, — сказав він тихо, а потім похитав головою, наче виправляючи себе: — Tornårssuk.