На його останніх словах решта ескімосів відвели очі або стали дивитися собі під ноги, немов у благоговінні чи остраху. Але лейтенант був певен, що така поведінка була викликана зовсім не думкою про два кораблі або ватагу білих людей.
Ірвінг облизав свої потріскані до крові губи. Краще було розпочати з цими людьми обмінну торгівлю, ніж вступати у довгі розмови. Повільно, щоб не налякати нікого з них, він сягнув рукою у свою парусинову сумку в пошуках якоїсь їжі або дрібнички, яку він міг би їм подарувати.
Нічогісінько. Він уже з’їв шматок солонини й черству галету, що були його денною пайкою. Тоді щось блискуче й цікаве…
У сумці лежали тільки його драні светри, пара смердючих запасних шкарпеток й ганчірка, яку він прихопив для своїх потреб утаємничення на свіжому повітрі. У цей момент Ірвінг гірко пошкодував, що віддав свою хусточку з китайського шовку леді Сайленс — хай би де була зараз жінка, вона зникла з табору Терору наступного дня після прибуття, і відтоді її більше ніхто не бачив. Він знав, що червоно-зелена шовкова хусточка сподобалася б цим тубільцям.
Потім його холодні пальці наткнулися на округлий мідний бік далекогляда.
Його серце радісно забилося, а потім стиснулося від болю. Цей далекогляд був, мабуть, його найбільшою цінністю — останній подарунок улюбленого дядька, якого він отримав незадовго до смерті цього доброго чоловіка від серцевого нападу. Слабко усміхаючись настороженим ескімосам, він повільно витягнув інструмент із сумки. Він побачив, як смагляволиці чоловіки схопилися за свої списи та гарпуни.
Десятьма хвилинами по тому вся сім’я, чи клан, чи плем’я ескімосів товпилися довкола Ірвінга, як школярі юрмляться довкола улюбленого вчителя. Всі ескімоси — навіть чоловік з пов’язкою на голові, торбинкою на шиї й підперезаний ременем, який підозріло позирав на нього, — займали чергу, щоб подивитися через скельця. Черга дійшла навіть до двох жінок — Ірвінг дозволив містерові Інуку Тікеркату, своєму новому культурному аташе, вручити інструмент сміхотливій юній дівчині та старій жінці. Стариган, який утримував на місці псів, запряжених у нарти, і собі підійшов подивитися в трубу й здивовано вигукнув, а тим часом жінки наспівували:
Усі тішилися, розглядаючи одне одного через скельця, перелякано сахалися й сміялися, коли бачили величезні обличчя. Потім чоловіки, швидко навчившись наводити фокус, почали розглядали віддалені скелі, хмари й крижані гребені. Коли Ірвінг показав їм, що можна, перевернувши трубу, зробити речі та одне одного крихітними, сміх та вигуки чоловіків відлунням прокотилися по видолинку.
Насамкінець відмовившись забрати назад далекогляд і вручивши його містеру Інуку Тікеркату, Ірвінг мовою жестів дав їм зрозуміти, що це подарунок.
Ескімоси раптом урвали сміх і втупились у нього серйозними поглядами. З хвилину Ірвінг розмірковував над тим, чи не порушив він часом якогось табу, якимось чином скривдивши їх, але потім йому сяйнула думка, що він, очевидно, зробив їм подарунок з порушенням, так би мовити, протоколу: він подарував їм чудову річ, а вони не мали чим йому віддячити.
Інук Тікеркат порадився з іншими мисливцями, а потім повернувся до Ірвінга й почав виразно показувати пантоміму, підносячи руку до рога, а потім потираючи нею свій живіт.
Одну жахливу секунду Ірвінг думав, що його співрозмовник просить їсти — а в Ірвінга нічого не було, — але коли він спробував жестами повідомити про це, ескімос похитав головою й повторив свою пантоміму. Ірвінг нарешті зрозумів, що вони запитують у нього, чи він не голодний.
Очі Ірвінга наповнилися сльозами — від пориву вітру чи від щирої розради, він повторив жести й енергійно закивав головою. Інук Тікеркат схопив його за плече й потягнув за собою до нарт.
«Яким словом вони їх називали?» — подумав Ірвінг.
— Каматік? — сказав він вголос, нарешті згадавши.
— E-e! — схвально вигукнув містер Тікеркат. Відігнавши ногою псів, які гарчали обабіч, він відкинув товсту хутряну запону, що накривала сани. На kamatik були складені рядами шматки м’яса і заморожена та свіжа риба.
Хазяїн вказував на різні делікатеси. Ткнувши пальцем у рибу, Інук Тікеркат сказав: «Eqaluk», — повільно й терпляче, як дорослий розмовляє з дитиною. Потім вказав на шматки тюленячого м’яса та ворвані: «Natsuk». Потім на більші й замерзлі на камінь шматки темнішого м’яса: «Oo mingmite».