Ірвінг кивнув, збентежений тим, що його рот зненацька наповнився слиною. Не певний того, чи його запросили просто помилуватися запасами їжі, чи вибрати щось, він соромливо вказав на тюленяче м’ясо.
— E-e! — знову вигукнув містер Тікеркат.
Він узяв смужку м’якого м’яса й ворвані, витягнув з-під своєї короткої парки дуже гострого кістяного ножа, що висів на поясі, й відкраяв один шматок для Ірвінга, а інший для себе. Перед тим як врізати шмат собі, він віддав лейтенантові його шматок.
Стара жінка, що стояла поруч, жадібно заскімлила, а потім викрикнула:
— Kaaktunga!
А коли жоден з чоловіків не звернув на неї уваги, знову вигукнула:
— Kaaktunga!
Ескімос скорчив Ірвінгові таку гримасу, яку один чоловік зазвичай корчить іншому, варто жінці почати чогось вимагати в їхній присутності, й сказав:
— Orssunguvoq!
Але все ж таки він відрізав смужку тюленячої ворвані й кинув старій, наче собаці.
Беззуба стара карга засміялася й почала кутуляти ворвань. І одразу ж довкола нарт стовпилися всі ескімоси, чоловіки видобули ножі, і кожен почав відрізати та їсти м’ясо.
— Aipalingiagpoq, — сказав містер Тікеркат, вказуючи на стару, і засміявся.
Решта мисливців, старий і хлопчак — усі, крім найстаршого чоловіка з пов’язкою на голові та торбинкою на шиї, — і собі зареготали.
Ірвінг широко усміхнувся, хоча й не втямив, що то був за жарт.
Ескімос у головній пов’язці вказав на Ірвінга й різко сказав:
— Qavac… suingne! Kangunartuliorpoq!
Лейтенантові не потрібен був перекладач, щоб зрозуміти, що слова, промовлені цим чоловіком, не були ані привітними, ані схвальними, хай би що він сказав. Містер Тікеркат та кілька інших мисливців тільки похитали головами, продовжуючи їсти.
Усі ексімоси, навіть дівчина, користувалися ножем так само, як леді Сайленс у своїй сніговій хатинці двома місяцями раніше — відрізали шматочки м’яса та ворвані, спрямовуючи гострі леза до себе, ледь не торкаючись ними масних губ та язика.
Ірвінг намагався діяти таким само чином, однак його ніж був тупіший, й він відрізав занадто товстий шматок. Але він принаймні не порізав собі носа, як першого разу в сніговому будиночку Сайленс. Ескімоси їли в товариській тиші, яку порушували тільки ввічлива відрижка та зрідка попердування. Чоловіки час від часу відпивали з чогось на кшталт шкіряного міха чи бурдюка, але Ірвінг уже дістав свою флягу, яку тримав за пазухою, щоб вода у ній не замерзала.
— Kee-nah-oo-veet? — несподівано сказав Інук Тікеркат. Він постукав по своїх грудях. — Tikerqat. — Потім молодий чоловік знову зняв свою рукавицю й показав три свої пальці, що залишилися.
— Ірвінг, — сказав лейтенант, знову поплескавши себе по грудях.
— Eh-vunq, — повторив ескімос.
Ірвінг усміхнувся, жуючи ворвань. Він вказав рукою на свого нового друга:
— Інук Тікеркат, е-е?
Ескімос похитав головою:
— Ah-ka.
Чоловік широко розвів руки, наче охоплюючи ними всіх інших ескімосів, вкупі із собою.
— Inuk, — сказав він твердо. Потім підняв свою скалічену руку, поворушив двома вцілілими пальцями, ховаючи великий, і знову повторив: — Tikerqat.
Ірвінг розтлумачив це так, що слово «Інук» не було чоловіковим іменем, а стосувалося всіх десятьох тутешніх ескімосів — можливо, слугувало назвою їхнього племені, раси чи клану Він також дійшов висновку, що «Тікеркат» — це, власне, не ім’я, а прізвисько його співрозмовника, яке, ймовірно, означало «Два Пальці».
— Тікеркат, — сказав Ірвінг, жуючи ворвань і попри це намагаючись чітко вимовити слово. Те, що м’ясо й сало були не дуже свіжі, а тому смердючі, та ще й сирі, майже нічого не означало. Здавалося, його організм жадав саме цього згірклого сала понад усе на світі.
— Тікеркат, — повторив він знову.
У процесі того, як усі, сидячи навпочіпки, відрізали та жували шматочки м’яса і ворвані, відбулося загальне знайомство. Тікеркат почав знайомити Ірвінга зі своїми товаришами, одночасно жестами пояснюючи значення кожного імені — якщо імена мали значення, — але потім чоловіки самі стали підводитися на ноги й за допомогою пантоміми розкривати суть своїх імен. Усе це скидалося на веселу дитячу гру.
— Taliriktug, — промовив Тікеркат повільно, виштовхуючи поперед себе найближчого широкогрудого юнака. Два Пальці схопив свого товариша за передпліччя й стиснув його, вигуком демонструючи захоплення, а потім напружив свій власний м’яз, ніби порівнюючи його з набагато більшим біцепсом приятеля.