«Чудово!» — подумав Ірвінг. Протягом усього бенкетування з ворванню й процедури знайомства він намагався вигадати, як умовити Тікерката та інших повернутися разом з ним у табір Терору. Він побоювався, що не зможе достатньо зрозуміло за допомогою самих лише жестів усе пояснити й умовити вісьмох ескімоських чоловіків і двох жінок з їхніми собаками та саньми здійснити тригодинну мандрівку назад до узбережжя, тож він уже почав розмірковувати над тим, як примусити бодай одного Тікерката піти з ним.
Певна річ, лейтенант не міг допустити того, щоб ці тубільці просто повернулися туди, звідкіля вони прийшли. Завтра до табору прибуде капітан Крозьє, а з кількох розмов з ним Ірвінг знав, що саме на контакт з місцевими людьми втомлений та заклопотаний думкою про безвихідь ситуації капітан покладав найбільші надії.
«Північні племена, які Росс називав племенами північних горців, рідко бувають войовничими, — сказав якось Крозьє своєму третьому лейтенантові. — Якщо на своєму шляху на південь ми натрапимо на поселення ескімосів, вони зможуть забезпечити нас провізією, якої вистачить на весь час подорожі вгору по річці до Великого Невільницького озера. І зрештою, вони можуть навчити нас, як виживати далеко від суходолу».
І зараз Томас Фарр та решта прийшли за ним по його слідах, залишених на снігу, до цього видолинка. Чоловік, що промайнув вершині пагорба, повернувся назад, спустившись протилежним його схилом, — приголомшений видом десятьох незнайомців чи занепокоєний можливістю налякати їх своєю появою? — але Ірвінг устиг розгледіти, як розвівалися поли його шинелі на тлі неба, «вельську перуку» та шарф, і зрозумів, що одну з його проблем вирішено.
Якщо він не зможе умовити Тікерката та решту вирушити з ним до табору — а переконати старого шамана Асіяюка буде вкрай важко, — Ірвінг та кілька людей з його загону могли б залишитись з ескімосами тут, у долині, затримавши їх розмовами та іншими подарунками з матроських запасів, а він тим часом пошле найпрудкішого матроса назад на узбережжя, щоб привести сюди капітана Фітцджеймса з підмогою.
«Я не можу дозволити цим ескімосам піти. Вони можуть стати вирішенням усіх наших проблем, нашим порятунком».
Ірвінг відчував, як у нього шалено калатає серце.
— Усе добре, — сказав він Тікеркату та іншим, говорячи якомога спокійніше та якнайдовірливішим тоном, на який тільки був здатен. — Це всього лише мої друзі. Кілька друзів. Гарні люди. Вони вас не скривдять. У нас із собою тільки одна рушниця, і ми не братимемо її сюди, залишимо нагорі. Все добре. Це просто мої друзі, з якими вам приємно буде познайомитися.
Ірвінг знав, що вони не розуміють жодного слова з його промови, але продовжував говорити тим тихим, м’яким голосом, яким зазвичай говорив у бристольській стайні, щоб заспокоїти полохливе лоша.
Дехто з мисливців підняли зі снігу свої списи та гарпуни й стиснули їх у руках, але Амарук, Тулуґак, Таліріктуг, Ітуксук, хлопчина Квайорангуак, старий Крінгмулуарджук і навіть похмурий шаман Асіяюк чекали, що накаже Тікеркат. Обидві жінки облишили жувати ворвань і тихенько відійшли за спини чоловіків.
Тікеркат глянув на Ірвінга. Очі ескімоса зненацька стали дуже темними й здалися молодому лейтенанту ворожими. Чоловік, схоже, очікував на пояснення.
— Khat-seet? — запитав він тихо.
Ірвінг у заспокійливому жесті підняв догори долоні й посміхнувся якомога невимушеніше.
— Просто друзі, — сказав він так само тихо, як Тікеркат. — Кілька друзів.
Лейтенант зиркнув на вершину пагорба. Там, на тлі блакитного неба, все ще нікого не було видно. Він побоювався, що той, хто прийшов, шукаючи його, злякався збіговиська в долині й міг утекти. Ірвінг не був певен того, як довго він ще може чекати тут… як довго він зможе утримувати Тікерката і його людей на місці, перш ніж вони кинуться навтьоки.
Він глибоко вдихнув і зрозумів, що має якомога швидше наздогнати чоловіка, який зник з того боку пагорба, пояснити йому, що трапилося, й послати за Фарром та рештою. Ірвінг не міг чекати.
— Будь ласка, залишайтеся тут, — сказав Ірвінг. Він поставив свою шкіряну торбу в сніг біля Тікерката й спробував показати, що незабаром повернеться. — Будь ласка, зачекайте. Я ненадовго відлучуся. Я навіть буду весь час на виду. Будь ласка, залишайтеся на місці.
Він усвідомив, що жестикулює руками так, наче просить ескімосів сидіти, так, як він розмовляв би з собакою.
Тікеркат не сів і нічого не відповів, але залишався там, де стояв, поки Ірвінг повільно почав задкувати.