— Я зараз повернуся! — крикнув лейтенант. Він розвернувся й швидко побіг нагору по стрімкому схилу, всіяному камінням і шматками льоду, до темної каменистої вершини пагорба. Ледь переводячи від напруження подих, він обернувся й подивився вниз.
Десять постатей, гавкучі собаки й нарти були гам, де він їх полишив. Ірвінг помахав рукою, показав жестами, що скоро повернеться, й квапливо став спускатися з другого боку узвишшя, готовий загукати навздогін комусь з моряків.
На двадцять футів нижче на північно-східному схилі пагорба Ірвінг побачив щось таке, від чого вражено завмер на місці.
Крихітний голий чоловічок у самих лише черевиках танцював навколо валуна, на якому лежала висока купа якихось вдяганок.
«Леприкон», — подумав Ірвінг, пригадавши розповіді капітана Крозьє. Третій лейтенант нічого не міг збагнути. Це був день дивовижних видовищ.
Він підійшов ближче і побачив, що навколо валуна вистрибує ніякий не леприкон, а помічник купора. Чоловік наспівував якусь моряцьку пісеньку, пританцьовував і виробляв різні колінця. Ірвінг не міг не зауважити брудної блідості шкіри, вкритої великими мурашками, з-під якої випиналися гострі ребра, а також того, що він був обрізаний, а його білі сідниці, коли він робив усілякі викрутаси, безглуздо здригалися.
Ірвінг підійшов до нього, похитуючи головою, не вірячи власним очам, не здобувшись навіть на усмішку, бо його серце все ще збуджено калатало від того, що зустрів Тікерката й решту, і сказав:
— Містере Гіккі! Що, заради Бога, ви робите?
Помічник купора припинив пританцьовувати. Він підніс кістлявий палець до своїх губ, наче закликаючи лейтенанта до тиші. Потім він нахилився над купою одягу й білизни, що лежала на валуні, й показав Ірвінгу дупу.
«Він, либонь, збожеволів, — подумав Ірвінг. — Не можна допустити того, щоб Тікеркат та інші побачили його в такому вигляді».
Лейтенант почав розмірковувати над тим, як привести до тями цього чоловічка, щоб використати його як посильного, щоб він привів сюди Фарра з його людьми. Ірвінг прихопив із собою кілька аркушів паперу й недогризок олівця, яким міг написати записку, але вони залишись у його торбі в долині.
— Послухайте, містере Гіккі… — почав він суворо.
Помічник купора крутнувся і замахнувся так швидко, тримаючи щось у руці, що на секунду Ірвінгові здалося, що той просто продовжив свій танок.
Але в руці чоловіка зблиснув гострий шлюпковий ніж.
Раптом Ірвінг відчув гострий біль у горлянці. Він знову спробував було заговорити, але не зміг, підніс обидві руки до горла й подивився вниз. Кров струменіла долонями Ірвінга, текла на груди, падаючи краплями на його черевики.
Гіккі знову широко змахнув ножем.
Цей удар розітнув лейтенантове дихальне горло. Він упав навколішки й підняв праву руку, вказуючи на Гіккі, поле зору в нього зненацька звузився до вузького темного тунелю. Джон Ірвінг був занадто здивований, щоб розізлитися.
Гіккі наблизився на крок, усе ще голий, з гострими колінами, худими стегнами й різко окресленим сухожиллями, присідаючи, схожий на блідого кістлявого гнома. Але Ірвінг впав на холодну рінь, вибльовуючи немислиму кількість крові, й був уже мертвий, перш ніж Корнеліус Гіккі зірвав з нього одяг і почав несамовито орудувати ножем.
38 КРОЗЬЄ
69° 37′ 42″ півн. шир., 98° 41′ зах. довг.
25 квітня 1848 року
Його люди попадали в наметах і поснули без задніх ніг, ледь дісталися табору Терору, але Крозьє так і не зміг заснути всю ніч на 25 квітня.
Спочатку він пішов до спеціального медичного намету, який був зведений, щоб доктор Гудсер міг зробити посмертний розтин і підготувати тіло до поховання. Труп лейтенанта Ірвінга, білий та закляклий після далекої мандрівки назад до табору на реквізованих у дикунів санях, геть не був схожий на людський. Окрім зяючої рани на горлянці — такої глибокої, що в ній виднілися білі кістки його хребта, а голова відкидалася назад, як на дверній завісі, — у молодого чоловіка були відрізані геніталії, а сам він був випотрошений.
Гудсер ще не спав і працював над тілом, коли Крозьє зайшов у намет. Лікар досліджував кілька внутрішніх органів, видалених з трупа, протикаючи їх якимось гострим інструментом. Він підвів очі й подивився на Крозьє якимось дивним, замисленим і майже винуватим поглядом. Досить довго ніхто з них не промовив і слова, поки капітан стояв над тілом. Нарешті Крозьє обережно відкинув пасмо білявого волосся, яке впало на чоло Джона Ірвінга і майже торкалося стуманілих, усе ще вирячених блакитних очей.