— Проте двоє ескімосів утекли, — сказав Крозьє.
Тозер насупився:
— Так точно, сер. Я перепрошую за це. Там зчинилася така веремія, сер. І двоє з тих, які впали на сніг, підхопилися й дременули, поки ми відстрілювали цих скажених собак, сер.
— Навіщо ви повбивали їхніх собак, сержанте? — обізвався Фітцджеймс.
Тозер виглядав здивованим.
— Тому що вони гавкали, гарчали й кидалися на нас, капітане. До того ж вони більше скидалися на вовків, ніж на собак.
— А ви подумали, сержанте, що вони могли бути корисними для нас? — запитав Фітцджеймс.
— Так, сер. Як м’ясо.
Крозьє сказав:
— Опишіть двох ескімосів, які втекли.
— Один зовсім маленький, капітане. Містер Фарр казав, що йому здалося, нібито це жінка. Або дівчина. На її каптурі була кров, але, очевидно, вона не була мертвою.
— Очевидно, — відказав Крозьє сухо. — А яким був другий?
Тозер знизав плечима.
— Невисокий чоловік з пов’язкою на голові — це все, що мені відомо, капітане. Він упав позад саней, і ми подумали, що він мертвий. Але він підвівся й втік разом з дівчиною, поки ми стріляли по собаках, сер.
— Ви переслідували їх?
— Переслідували їх, сер? О так, безумовно. Ми рухали поршня… тобто ми гналися за ними з усіх сил, капітане. Перезаряджали рушниці й стріляли на бігу, сер. Я думаю, що влучив у ту ескімоську сучку, але вона ні на от стілечки не стишила бігу, сер. Вони бігли швидше за нас. Але найближчим часом вони сюди не повернуться, сер. Ми вже про це потурбувалися.
— А як щодо їхніх друзів? — сухо запитав Крозьє.
— Перепрошую, сер? — Тозер знову вишкірився.
— Їхнє плем’я. Поселення. Клан. Інші мисливці й воїни. Ці люди звідкілясь прийшли. Вони не зимували на кризі. Очевидно, вони повернуться до свого села, якщо вже не повернулися. Ви усвідомлюєте, що інші ескімоські мисливці — люди, які щодня полюють на дичину, — можуть узяти близько до серця те, що ми вбили вісьмох їхніх родичів, сержанте?
Тозер виглядав збентеженим.
Крозьє сказав:
— Ви вільні, сержанте. Запросіть сюди другого лейтенанта Годжсона.
Годжсон виглядав настільки ж нещасним, наскільки самовдоволеним був Тозер. Молодий лейтенант був глибоко вражений смертю свого найближчого друга і, очевидно, геть знетямився, коли наказав атакувати ескімосів після того, як випадково зустрів розвідувальну групу Ірвінга і побачив спотворене тіло Ірвінга.
— Вільно, лейтенанте Годжсон, — сказав Крозьє. — Сядете?
— Ні, сер.
— Розкажіть нам, як трапилося, що ви приєдналися до групи лейтенанта Ірвінга. Капітан Фітцджеймс наказав вам іти на полювання на південь від табору Терору.
— Так точно, капітане. І майже весь ранок ми так і робили. Але не побачили жодного сліду звірини, поки йшли вздовж берега, сер, і не могли вийти на морську кригу, бо шлях там заступають височенні айсберги, що скупчилися вздовж припаю. Тож близько десятої ранку ми повернули на суходіл, у глиб острова, сподіваючись натрапити там на сліди карибу, або песців, або мускусних биків, або ще якихось тварин.
— Але не натрапили?
— Ні, сер. Натомість ми побачили сліди близько десятка людей, взутих у чоботи з м’якою підошвою, як в ескімосів. А ще на сліди їхніх саней та відбитки собачих лап.
— І ви пішли по цих слідах назад на північний захід замість продовжити полювання?
— Так.
— Хто прийняв таке рішення, лейтенанте Годжсоне? Ви чи сержант Тозер, який був другим за старшинством після вас у вашій групі?
— Я, сер. Я був там єдиним офіцером. Це і всі наступні рішення були моїми.
— Включаючи останнє рішення атакувати ескімосів?
— Так, сер. Ми, не виказуючи себе, з хвилину спостерігали за ними з вершини пагорба, де бідолашного Джона вбили, випотрошили і… ну, ви знаєте, що вони з ним зробили, капітане. Було схоже на те, що дикуни готуються йти далі на південний захід. Тож ми вирішили атакувати їх.
— Скільки зброї у вас було, лейтенанте?
— Наша група мала три гвинтівки, дві рушниці й два мушкети, сер. У групі лейтенанта Ірвінга був усього один мушкет. І ще пістоль, який ми дістали з Джонової… з кишені шинелі лейтенанта Ірвінга.
— Ескімоси залишили зброю в його кишені? — запитав Крозьє.
Годжсон загнувся, немов раніше думка про це не спадала йому на розум.
— Так, сер.
— Вони щось украли з його особистих речей?
— Так, сер. Містер Гіккі повідомив нам, що бачив, як ескімоси вкрали Джонів… далекогляд лейтенанта Ірвінга і його шкіряну сумку, перш ніж вбили його на вершині пагорба, сер. Коли ми піднялися на той пагорб, я побачив у свою підзорну трубу, як тубільці длубаються в його сумці й передають один одному його далекогляд там, у долині, де, припускаю, вони зупинилися після того, як убили його і… скалічили.