— Там були сліди?
— Перепрошую, сер?
— Сліди… ескімосів… що ведуть вниз з вершини пагорба, де ви знайшли лейтенантове тіло, до місця, де тубільці роздивлялися його речі.
— Е-е… так, сер. Здається, так, капітане. Тобто я хочу сказати, що пригадую тонкий ланцюжок слідів, про які я тоді подумав, що це Джонові, але які цілком могли бути і слідами ескімосів. Мабуть, вони піднімалися і спускалися один за одним вервечкою, капітане. Містер Гіккі казав, що вони всі стали колом довкола лейтенанта на вершині пагорба, коли перерізали йому горлянку і… робили інші 436 речі, сер. Він казав, що там були не всі ескімоси… жінки і хлопчик залишилися внизу… здається… але там було шестеро чи семеро язичників. Мисливців, сер. Молодих чоловіків.
— А старий? — запитав Крозьє. — Зі слів інших я зрозумів, що серед убитих аборигенів був беззубий старий.
Годжсон кивнув.
— У нього з рота стирчав один зуб, капітане. Я не пригадую, чи казав містер Гіккі, що стариган був серед мисливців, які вбили Джона.
— Як сталося так, що ви спочатку натрапили на групу містера Фарра — розвідувальний загін лейтенанта Ірвінга, — якщо ви йшли по сліду ескімосів на північ, лейтенанте?
Годжсон жваво кивнув, наче відчув полегшення від запитання, на яке він знав відповідь.
— Ми загубили сліди тубільців та їхніх саней приблизно за милю на південь від того місця, де напали на лейтенанта Ірвінга, сер. Вони, мабуть, рухалися трохи далі на схід, через низькі пагорби, подекуди вкриті кригою, але переважно скелясті, сер… знаєте, з мерзлою жорствою. Ми не змогли знайти їхніх слідів чи слідів полоззя саней або відбитків собачих лап ніде по видолинках, тож продовжували рухатися на північ, туди, куди здогадно прямували ескімоси. Ми спустилися з пагорба й натрапили на групу Томаса Фарра — розвідувальний загін Джона, — яка саме закінчувала обідати. Містер Гіккі повернувся і розповів про те, що він бачив усього хвилиною чи двома раніше, і я можу лише припустити, як ми налякали Томаса та його матросів… вони ж бо подумали, що ми ескімоси, які збираються на них напасти.
— Чи не помітили ви чогось дивного у поведінці містера Гіккі? — запитав Крозьє.
— Дивного, сер?
Крозьє мовчки чекав.
— Ну… — продовжив Годжсон, — він дуже сильно тремтів. Наче в паралічі. І його голос був дуже збуджений — він майже верещав. І він… знаєте, сер… він час від часу сміявся. Хихотів. Але цього можна очікувати від людини, яка щойно побачила те, що побачив містер Гіккі, чи не так, капітане?
— А що він побачив, Джордже?
— Ну… — Годжсон опустив очі, щоб зберегти самовладання. — Містер Гіккі розповів грот-марсовому старшині Фарру і повторив мені, що він вирушив на пошуки лейтенанта Ірвінга і піднявся на вершину пагорба саме в той момент, коли шестеро чи семеро ескімосів грабували речі лейтенанта, вбивали його та чинили наругу над тілом. Містер Гіккі сказав — він усе ще дуже тремтів, сер, ним просто тіпало, — що він бачив, як вони відрізають у Джона статеві органи.
— Ви побачили тіло лейтенанта Ірвінга всього кількома хвилинами пізніше, чи не так, лейтенанте?
— Так точно, сер. Воно лежало десь за двадцять п’ять хвилин ходу від того місця, де група Фарра зупинилася, щоб пообідати.
— Але ж вас не почали бити дрижаки, коли ви побачили тіло Ірвінга, чи не так, лейтенанте? Ви ж не дрижали двадцять п’ять хвилин чи й більше?
— Ні, сер, — сказав Годжсон, очевидно не розуміючи, чому Крозьє про це запитує. — Однак мене вирвало, сер.
— А коли ви вирішили атакувати групу ескімосів і повбивати їх усіх?
Годжсон голосно глитнув.
— Після того, як я у підзорну трубу побачив з вершини пагорба, як вони порпаються у сумці Джона й бавляться його далекоглядом, капітане. Як тільки ми всі це побачили — містер Фарр, сержант Тозер і я — і зрозуміли, що ескімоси розвернули свої нарти й готові рушати.
— І ви віддали наказ не брати полонених?
Годжсон знову опустив очі.
— Ні, сер. Насправді я ні про що таке взагалі не думав. Я був тоді такий… розлючений.
Крозьє мовчав.
— Я сказав сержантові Озеру, що ми маємо допитати одного з ескімосів про те, що сталося, капітане, — продовжував лейтенант. — Тож, гадаю, перед атакою я думав, що хтось таки залишиться живий. Я був тоді такий… розлючений.