— Хто віддав наказ стріляти, лейтенанте? Ви, сержант Тозер, містер Фарр чи ще хтось?
Годжсон кілька разів кліпнув, дуже швидко.
— Я не пам’ятаю, сер. Я не певен, що взагалі прозвучав такий наказ. Я тільки пам’ятаю, що ми підійшли до них на віддаль ярдів тридцяти, може менше, і я побачив, як кілька ескімосів схопилися за свої гарпуни, чи списи, чи що там вони мали, і тоді кожен з нашої шеренги почав стріляти, перезаряджати рушниці й знову стріляти. І тубільці побігли, жінки закричали… стара жінка верещала, як… як баньші, про яких ви нам розповідали, капітане… пронизливий, невгамовний, протяжний вереск… навіть після того, як у неї влучили кілька куль, вона продовжувала репетувати. Сержант Тозер підійшов і став над нею з Джоновим пістолем, і… все трапилося дуже швидко, капітане. Я ніколи раніше не встрявав у щось подібне.
— Я теж ні, — сказав Крозьє.
Фітцджеймс промовчав. Він був героєм кількох жорстоких суходільних кампаній під час Опійних воєн. Зараз він дивився додолу й, здавалося, поринув у свої думки.
— Якщо ми припустилися якихось помилок, джентльмени, — сказав Годжсон, — уся відповідальність лежить на мені. Я був старшим за званням офіцером у двох групах після того, як Джо… як лейтенант Ірвінг загинув. Це моя відповідальність, джентльмени.
Крозьє подивився на нього. Капітан сам відчував холодну безпристрастність свого погляду.
— Ви справді були там єдиним офіцером, лейтенанте Годжсон. На добро чи на зло для вас, уся відповідальність і справді лежить на вас. Десь через три-чотири години я маю намір вирушити з озброєним загоном до місця вбивства лейтенанта Ірвінга та стрілянини. Ми вийдемо при світлі ліхтарів і підемо по ваших слідах, але я хочу бути на тому місці удосвіта. З усіх учасників сьогоднішніх подій я хочу взяти із собою тільки вас і містера Фарра. Ідіть трохи поспіть, поїжте і будьте готові вирушати після шостої склянки.
— Єсть, сер.
— І пришліть сюди помічника купора Гіккі.
39 ГУДСЕР
69° 37′ 42″ півн. шир., 98° 41′ зах. довг.
25 квітня 1848 року
З приватного щоденника доктора Гаррі Д. С. Гудсера:
Вівторок, 25 квітня 1848 року
Я дуже любив лейтенанта Ірвінга. На мою думку, він був порядним і уважним у ставленні до людей молодим чоловіком. Я не досить добре його знав, але протягом усіх цих важких місяців — а особливо багатьох тижнів, коли я проводив час не тільки на «Терорі», а й на «Еребусі», — я жодного разу не бачив, щоб лейтенант ухилявся від виконання своїх обов’язків або грубо розмовляв з матросами; він незмінно спілкувався з ними м’яко, з професійною ввічливістю.
Я знаю, що капітан Крозьє особливо побивається через цю втрату. Його обличчя було таким блідим, коли він прийшов у табір цього ранку десь після другої години ночі, що я міг би поставити на кін свою професійну репутацію на те, що більше збліднути вже не можна. Але капітан зблід ще дужче, коли почув новини. Навіть його губи побіліли, як сніг на паковій кризі, на який ми дивимося ось уже три роки поспіль. Але хай би як я любив і шанував лейтенанта Ірвінга, я мав виконати свої професійні обов’язки, відмежувавшись від спогадів про наші дружні стосунки.
Я зняв з трупа лейтенанта Ірвінга залишки одежі: гудзики на всіх вдяганках — від жилета до спідньої білизни — були відірвані, а просякнуті кров’ю клапті тканини змерзлися, перетворившись на складчасту масу, тверду як криця, тож я попросив свого асистента, Генрі Лойда, щоб він допоміг мені обмити тіло лейтенанта Ірвінга. Вода — помічники містера Діггла розтопили кригу та сніг на вогні, скориставшись залишками вугілля, яке ми доставили з кораблів, — була дорогоцінною, але ми мали виявити молодому Ірвінгу таку шану.
Звісно, мені не довелося робити свого звичного розтину у вигляді перевернутої літери V від стегнових кісток до пупа, бо вбивці лейтенанта Ірвінга вже подбали про це.
Під час своїх маніпуляцій я, як зазвичай, робив різні нотатки й замальовки, хоча мої пальці, які зводило від холоду, погано мене слухалися. Причина смерті не становила таємниці. Рана на шиї лейтенанта Ірвінга була завдана принаймні двома ударами незазубленого леза, і він стік кров’ю. Навряд чи в тілі бідолашного молодого офіцера залишилася бодай пінта крові.
Трахея і гортань розтяті, й лезо так глибоко ввійшло у плоть, що на шийному хребці були сліди від нього.
Черевна порожнина розпорота кількома рухами короткого леза, що пройшов крізь шкіру, м’язи й сполучні тканини, і майже весь товстий і тонкий кишківник вирізаний і видалений. Селезінка й нирки лейтенанта Ірвінга розрізані й пошматовані якимось гострим інструментом. Печінки взагалі не було.