— І посеред життя ми перебуваємо у смерті, — декламував Фітцджеймс напам’ять, його голос звучав утомлено, але виразно. — У кого нам шукати підтримки, як не у Тебе, о Господи, кого справедливо обурюють наші гріхи?
Капітан Крозьє знав, що у парусиновий саван з Ірвінгом був зашитий ще один предмет, про який ніхто не знав. Він лежав під його головою, наче подушка.
Це була золото-зелено-червоно-синя шовкова китайська хустинка, і Крозьє був вражений, коли побачив, хто саме її приніс, коли зайшов у медичний намет після Гудсера, Ллойда, Годжсона та інших, які вже пішли, попрощавшись з покійником, а старий Мюррей, вітрильний майстер, мав лише увійти, щоб зашити приготований саван, на якому у формі лежав Ірвінг.
Там була леді Сайленс, яка схилилася над трупом, підкладаючи щось під голову Ірвінга.
Першим пориванням Крозьє було дістати свій пістоль з кишені шинелі, але він закляк на місці, коли побачив очі та обличчя ескімоської дівчини. Якщо у цих темних, мало схожих на людські, очах і не було сліз, у них світилося якесь почуття, розпізнати яке він не міг. Сум? Капітанові в таке не вірилося. Крозьє відчув таке саме дивне збудження думок, яке він часто відчував поруч зі своєю Мемо Мойрою.
Але було очевидним, що саме дівчина дбайливо підклала китайську хусточку під голову мертвого хлопця як своєрідний жест. Крозьє знав, що це була хусточка Ірвінга — він бачив її у нього на шиї за особливої оказії, дуже давно, у день їхнього відплиття в травні 1845 року.
Невже ескімоска її поцупила? Вкрала вчора з мертвого тіла?
Сайленс ішла слідом за санним загоном Ірвінга з «Терору» в табір більше тижня тому, а після цього просто зникла, так і не приєднавшись до моряків у таборі. Мало не всі, крім Крозьє, який все ще плекав сподівання, що вона може навчити їх здобувати їжу, раділи з цього зникнення. Але впродовж усього цього жахливого ранку Крозьє діймали сумніви, чи не причетна якимось чином леді Сайленс до вбивства його офіцера на продутому всіма вітрами кам’янистому пагорбі. Чи не вела вона своїх ескімоських друзів-мисливців, щоб напасти на табір, і на шляху наскочила на Ірвінга, спочатку влаштувавши конаючому з голоду морякові таке собі свято живота, а потім вбивши його холоднокровно, щоб не розповів іншим про свою зустріч? Чи була Сайленс тією «можливо молодою жінкою», яку Фарр, Годжсон та інші побіжно бачили, коли вона накивала п’ятами разом з ескімосом у головній пов’язці? Вона могла змінити свою парку, якщо поверталася до свого поселення минулого тижня, а хто з першого погляду розрізнить ескімоських дівчат?
Крозьє весь ранок обмірковував усі ці речі, але зараз, зненацька, коли вони обоє, він і молода жінка, від несподіванки заклякли на кілька безконечно довгих секунд, капітан поглянув у її лице і зрозумів — чи то серцем відчув, чи то побачив тим, що Мемо Мойра називала його другим зором, — що в душі вона оплакує Джона Ірвінга й повертає хустинку, подаровану їй мертвим моряком. Крозьє припустив, що Ірвінг подарував їй хустинку під час лютневих відвідин ескімоської снігової хатинки, про які лейтенант, звісно ж, доповідав своєму капітанові… але доповідав не дуже докладно. Зараз Крозьє не здивувався б, якщо ці двоє були коханцями.
А потім леді Сайленс пішла. Вона ковзнула під запону намету й зникла без жодного звуку. Коли Крозьє згодом опитував матросів у таборі та вартових, чи бачили вони щось, усі заперечливо хитали головами.
Тоді у наметі капітан підійшов до тіла Ірвінга, подивився на мертве бліде обличчя, яке здавалося ще білішим на тлі яскравої хустинки, натягнув парусину на лейтенантове обличчя й тіло, а потім гукнув старого Мюррея, щоб той зайшов і зашив саван.
— Проте, Пресвятий Господи Боже, Господь всемогутній, святий і всемилостивий Спасителю, — промовляв Фітцджеймс, — помилуй нас від болісних страждань вічної смерті. Ти знаєш, Господи, таємниці наших сердець; не затуляєш своїх милосердних вух до наших молитов; але щадиш нас, пресвятий Господи, Господи всемогутній, святий і всемилостивий Спасителю, найсправедливіший Суддя вічний, не дай нам страждати в нашу останню годину, позбав болю смерті, насланої тобою.