Брідженс кивнув знову. Він опустив погляд на свої руки в рукавицях.
— Ми з тобою в різних запряжних командах, потрапимо в різні шлюпки й, можливо, навіть закінчимо похід нарізно, якщо капітани вирішать спробувати різні маршрути для порятунку, — продовжував Пеґлар. — Я хочу попрощатися з тобою сьогодні й більше до цього не повертатися.
Брідженс мовчки кивнув. Він дивився на свої черевики. Туман плив над шлюпками й санями, клубочився довкола них, як холодний подих якогось чужого божества.
Пеґлар стис його в обіймах. Брідженс на якусь мить застиг, а потім теж нерішуче обійняв Пеґлара, і ті обійми вийшли незграбними, бо на обох чоловіках були численні вдяганки і зледенілі плащі.
Потім фор-марсовий старшина розвернувся й повільно рушив назад до табору Терору і свого маленького круглого голландського намету з групою підвахтових — тремтячих від холоду, немитих матросів, що тулилися одне до одного в благеньких спальних мішках. Коли він зупинився й озирнувся на лінію човнів, Брідженса там уже не було. Наче туман поглинув його.
43 КРОЗЬЄ
69° 37′ 42″ півн. шир., 98° 41′ зах. довг.
25 квітня 1848 року
Він заснув на ходу. Крозьє перелічував Фітцджеймсу резони на користь та проти подальшого перебування моряків у таборі Терору, коли вони вдвох йшли ті дві милі на північ через туман до каїрна Джеймса Росса, аж гульк — Фітцджеймс уже трясе його, щоб розбудити.
— Ми на місці, Френсісе. Оцей великий білий валун біля берегової криги. Мис Вікторії та каїрн мають бути десь ліворуч від нас. Ви насправді спали на ходу?
— Ні, звісно ні, — прохрипів Крозьє.
— Тоді що ви мали на увазі, коли сказали «не проґавте шлюпки з двома скелетами» і «не проґавте дівчат, які проводять спіритичний сеанс»? Це якась нісенітниця. Ми з вами обговорювали, чи повинен доктор Гудсер залишатися в таборі Терору з тяжкохворими моряками, поки сильніші з нас спробують дістатися до Великого Невільницького озера з чотирма шлюпками.
— Усього лише думки вголос, — промимрив Крозьє.
— Хто така Мемо Мойра? — запитав Фітцджеймс. — І чому вона не повинна посилати вас до причастя?
Піднімаючись пологим схилом, Крозьє стягнув кашкета і вовняного шарфа, щоб туманне холодне повітря освіжало обличчя.
— Де ж цей бісів каїрн? — роздратовано сказав він.
— Не знаю, — відповів Фітцджеймс. — Мав бути тут. Навіть сонячного ясного дня я завжди йду вздовж берега цієї затоки до білого валуна біля айсбергів і потім повертаю ліворуч до каїрна на мисі Вікторії.
— Ми не могли проскочити повз нього, — сказав Крозьє. — В іншому разі ми б уже опинилися на сраній паковій кризі.
Вони блукали у тумані, шукаючи каїрн, майже сорок п’ять хвилин. У якийсь момент Крозьє сказав:
— Ця клята біла тварюка з криги забрала її й сховала деінде, щоб збити нас з пантелику.
Фітцджеймс тільки подивився на старшого за званням офіцера й нічого не сказав.
Нарешті, намацуючи пліч-о-пліч шлях, як двоє сліпих, — не ризикуючи розходитися врізнобіч у каламуті туману, переконані, що навіть не почують криків один одного через постійний гуркіт грому, що наближався, — вони буквально перечепилися об каїрн.
— Раніше вона стояла не тут, — прохрипів Крозьє.
— Скидається на те, — погодився інший капітан.
— Каїрн Росса із запискою Гора в ньому стояв на вершині узвишшя на кінці мису Вікторії. А ми зараз за сотню ярдів на захід звідси, майже внизу долини.
— Дуже дивно, — сказав Фітцджеймс. — Френсісе, ви бували в Арктиці багато разів. Чи цей грім — і блискавки, якщо вони почнуть бити, — звичайні тут, у високих широтах, цієї пори?
— Я ніколи раніше не чув грому і не бачив блискавиць аж до середини літа, — прохрипів Крозьє. — І жодного разу таких як ці. Звучить як щось страхітливе.
— Що може бути гірше за грозу в кінці квітня, коли температура ще нижче нуля?
— Гарматний вогонь, — відказав Крозьє.
— Гарматний вогонь?
— З рятувального корабля, який пройшов відкритими розводдями від протоки Ланкастера і через Піл Зунд, тільки щоб знайти розчавлений «Еребус» і покинутий «Терор». Вони стрілятимуть зі своїх гармат двадцять чотири години поспіль, щоб привернути нашу увагу, перш ніж відплисти геть.
— Френсісе, будь ласка, припиніть, — сказав Фітцджеймс. — Якщо ви продовжите, мене може знудити. А я сьогодні вже виконав свою норму блювання.
— Даруйте, — сказав Крозьє, намацуючи щось у кишенях.
— Чи є бодай один шанс, що це справді гармати, які стріляють, аби привернути нашу увагу? — запитав молодший капітан. — Цей гуркіт звучить як гарматні постріли.