— На це шансів не більше, ніж отримати сніжкою в пеклі у сера Джона Франкліна, — сказав Крозьє. — Ця пакова крига, тверда як камінь, скувала все аж до самої Ґренландії.
— Тоді звідки цей туман? — здивувався Фітцджеймс, і його тон голосу був радше допитливим, ніж розпачливим. — Ви щось шукаєте у своїх кишенях, капітане Крозьє?
— Я забув узяти із собою латунний циліндр для записки, який ми прихопили з «Терору», — зізнався Крозьє. — Я намацав щось велике у кишені свого плаща під час поховальної служби і подумав, що це циліндр, але це тільки мій бісів пістоль.
— А папір ви взяли?
— Ні, Джопсон приготував кілька аркушів, але я залишив їх у наметі.
— А ручку ви принесли? Чорнило? Я з’ясував, що чорнило дуже швидко замерзає, якщо не носити чорнильницю в торбинці біля самого тіла.
— Ні ручки, ні чорнила, — зізнався Крозьє.
— То нічого, у мене в кишені жилета є і те й інше. Ми можемо скористатися запискою Грехема Гора… написати просто на ній.
— Якщо це той самий чортів каїрн, — пробурчав Крозьє. — Каїрн Росса був заввишки шість футів. А ця штука ледь до моїх грудей дістає.
Обидва чоловіки почали витягувати каміння з підвітряного боку каїрна. Їм зовсім не хотілося розбирати всю піраміду, а потім знову відбудовувати її. Фітцджеймс натрапив на дірку, сягнув у її темінь рукою й витягнув звідти латунний циліндр, потьмянілий, але все ще непошкоджений.
— Хай мене проклянуть і нарядять у блазенський костюм! — вигукнув Крозьє. — Це Грехемів?
— Мабуть, таки його, — сказав Фітцджеймс.
Стягнувши зубами рукавицю, він незграбно розгорнув пергаментний сувій і почав читати:
«28 травня 1847 року. Кораблі Її Величності „Еребус“ і „Терор“… перезимували у кризі на 70° 05′ півн. широти та 98° 23′ зах. довготи. Після зимівлі 1846–1847 року біля острова Бічі на 74° 43′ 28″ півн. широти…»
Фітцджеймс урвав читання:
— Зачекайте, це ж неправильно. Ми провели біля Бічі зиму з 1845 на 1846 рік, а не з 1846 на 1847 рік.
— Цю записку сер Джон продиктував Грехему Гору, перш ніж той залишив корабель, — прохрипів Крозьє. — Мабуть, сер Джон тоді був так само втомлений і від цього кепсько метикував, як ми зараз.
— Ніхто й ніколи не був таким втомленим і від цього так кепсько метикував, як ми зараз, — сказав Фітцджеймс. — Так, далі у записці йдеться:
«Експедицією командує сер Джон Франклін. Усе гаразд».
Крозьє не розсміявся і не заплакав. Він сказав:
— Грехем Гор заклав цю записку усього за тиждень до того, як сера Джона вбила та тварюка з криги.
— І за день до того, як вона вбила самого Грехема, — сказав Фітцджеймс. — «Усе гаразд». Наче йдеться про геть інше життя, правда ж, Френсісе? Чи можете ви пригадати час, коли будь-хто з нас міг із чистим сумлінням написати таку річ? На берегах записки є вільні місця, якщо хочете, можете там писати.
Чоловіки притислися до кам’яного каїрна з підвітряного боку. Температура повітря впала, й здійнявся вітер, але туман продовжував клубочитися довкола них, наче йому було байдуже до подувів вітру чи морозяної погоди. Починало темніти. На північному заході й далі гуркотіла канонада.
Крозьє подихав на маленьку переносну чорнильницю, щоб нагріти чорнило, вмочив у нього ручку, пробивши крижану кірку, обтер кінчик пера об свій промерзлий рукав і почав писати.
«25 квітня. Кораблі Її Величності „Терор“ та „Еребус“, затерті кригою з 12 вересня 1846 року, були залишені 22 квітня за п’ять ліг на північ-північний-захід звідси. Офіцери та матроси, загальною кількістю 105 душ, під командою капітана Ф. Р. М. Крозьє висадилися тут — на широті 69° 37′ 42″ та довготі 98° 41′. Ця записка була знайдена лейтенантом Ірвінгом під каїрном, імовірно побудованим сером Джеймсом Россом 1831 року, за 4 милі на північ від табору, куди була закладена командором Гором у червні 1847 року. Проте каїрн сера Джеймса Росса не був знайдений, і записку було перенесено сюди, в це місце, у каїрн, споруджений сером Дж. Россом…»
Крозьє припинив писати.
«Що я, в біса, нагородив?» — подумав він. Крозьє примружився, перечитуючи останні кілька рядків: «…під каїрном, імовірно побудованим сером Джеймсом Россом 1831 року?…проте каїрн сера Джеймса Росса не був знайдений?»
Крозьє втомлено зітхнув. Джон Ірвінг, який далекого серпня минулого року вирушив на острів з першим вантажем корабельного майна з «Еребуса» та «Терору» до місця майбутнього табору, отримав наказ спершу знайти мис Вікторії й каїрну Росса, а потім облаштувати склад продуктів та спорядження для табору за кілька миль південніше від неї, в затишнішому місці бухти. Ірвінг неправильно позначив каїрн на їхніх перших грубо намальованих картах — за чотири милі від складу, хоча насправді там було дві милі, але вони швидко виявили цю помилку під час наступних санних походів.