Зараз своїм перевтомленим розумом Крозьє чомусь вирішив, що циліндр з повідомленням Гора був перенесений з якогось вига
Крозьє труснув головою і подивився на Фітцджеймса, але другий капітан сидів на снігу, поклавши руки на підняті коліна, а голову примостив на руки. Й тихо хропів.
Тримаючи аркуш паперу, ручку й маленьку чорнильницю в одній руці, Крозьє зачерпнув жменю снігу другою рукою в рукавиці й розтер ним обличчя. Від пекучого холоду він пересмикнув плечима й часто заморгав.
«Зберися, Френсісе. Заради Христа, зберися». Він шкодував, що в нього немає іншого аркуша паперу, щоб переписати все з початку. Дивлячись на нерозбірливу базгранину, що вкривали береги аркуша, де слова розповзалися, як маленькі мурашки, — всередині вже заповненого офіційним повідомленням, набраним друкарським шрифтом: БУДЬ-КОМУ, хто знайде цього листа, пропонується переслати його Секретаріату Адміралтейства, нижче повтореним французькою, німецькою, португальською та іншими мовами, а під цим повідомленням читалися Горові кривулі, — Крозьє не впізнавав власного почерку. Письмо здавалося розбитим паралічем, його немов судомило, викривляло, наче писала людина, яка була або перелякана, або замерзала, або помирала. Або все одразу.
«Байдуже, — подумав він. — Все одно ніхто ніколи цього не прочитає, а якщо й прочитає, то через багато часу по тому, як усі вони будуть мертві. Менше з тим. Можливо, сер Джон завжди розумів це. Мабуть, саме тому він не залишив жодних послань у латунних циліндрах на Бічі. Він від самого початку усе знав».
Крозьє вмочив перо у швидко замерзаюче чорнило й почав знову писати:
«Сер Джон Франклін помер її червня 1847 року, і загальні втрати експедиції на цю дату становлять 9 офіцерів і 15 матросів».
Крозьє знову зупинився. Чи не помилився він часом? Чи включив він Джона Ірвінга до числа загиблих? Йому ніяк не вдавалося підрахувати. Учора під його опікою було сто п’ять душ… сто п’ять залишалося, коли він покинув «Терор», свій корабель, свій дім, своє життя… він не виправлятиме цього числа.
Угорі аркуша, на шматочку вільного місця, що залишився, він нашкрябав: «Ф. Р. М. Крозьє», а потім приписав: «капітан і старший офіцер».
Він розбудив Фітцджеймса, легенько штовхнувши того ліктем: — Джеймсе… Поставте тут свій підпис.
Другий капітан протер очі, втупився в аркуш, але, схоже, не завдав собі клопоту прочитати написане й поставив свій підпис там, де вказав Крозьє.
— Додайте «капітан корабля Її Величності „Еребус“», — сказав Крозьє.
Фітцджеймс так і зробив.
Крозьє згорнув аркуш, засунув записку назад у латунний циліндр, щільно його закрив і поклав на попереднє місце.
— Френсісе, ви вказали у записці, куди ми прямуємо й коли ми виходимо?
Крозьє усвідомив, що він цього не зробив. Він почав пояснювати, чому… чому він вирішив, що смертний вирок морякам уже винесено, байдуже — залишаться вони на острові чи підуть геть. Чому він досі не вирішив, куди вони попрямують — до далекої Бутії чи до легендарної, але жахливої Великої Рибної річки Джорджа Бека. Він почав пояснювати Фітцджеймсу, як вони до такої сраки дійшли, і в яку сраку збираються, і чому ніхто ніколи не прочитає їхніх сраних записок, тож чому просто не…
— Шшш! — прошипів Фітцджеймс.
Щось кружляло довкола них, зовсім близько, одразу за межею видимості, у пелені туману, що клубочився й стелився над землею.
Обоє чоловіків почули важкі кроки на ріні та кризі. А також уловили дихання якоїсь великої істоти. Вона пересувалася на чотирьох лапах не далі ніж за п’ятнадцять футів від них, у густому тумані — звуки ударів велетенських лап об землю було чітко чути навіть на тлі канонади віддаленого грому.
— Ху-уф ху-уф, ху-уф.
Крозьє чув натужні видихи, що супроводжували кожний важкий крок істоти. Зараз вона була позаду них, огинала каїрн, кружляла довкола них.
Чоловіки схопилися на ноги.
Крозьє видобув з кишені свій пістоль. Він зубами стягнув рукавицю й звів гачок, коли кроки й дихання стихли прямо перед ними, але істота все ще залишалася поза їхнім полем зору, огорнута густим туманом. Крозьє був упевнений, що відчуває сморід риби й падла від його дихання.
Фітцджеймс, який усе ще стискав у руках чорнильницю й ручку, які йому повернув Крозьє, і в якого не було із собою пістоля, вказував у туман, де, як йому здавалося, причаїлася істота.