Хруснув гравій, коли істота крадучись рушила до них.
З туману, на висоті п’яти футів над землею, повільно почала витикатися трикутна голова. Волога біла шерсть зливалася з імлою. Нелюдські чорні очі втупилися в них з відстані всього шести футів.
Крозьє спрямував свій пістоль у точку трохи вище понад цією головою. Його рука була такою твердою, що йому навіть не треба було затамовувати подиху.
Голова присунулася ближче, випливаючи з туману, наче окремо від тіла. Потім показалися велетенські плечі.
Крозьє вистрілив, цілячись високо, щоб не влучити в цю морду.
Постріл був гучним, просто оглушливим для нервової системи, виснаженою до краю цингою.
Білий ведмідь, трохи більший за ведмежа, перелякано заревів, став дибки, позадкував і кинувся навтьоки на всіх чотирьох, за мить зникнувши в тумані. Тупіт лап по ріні було чути ще добру хвилину, а потім він затих, віддаляючись у північно-західному напрямку, де лежала морська крига.
А Крозьє й Фітцджеймс розреготалися.
Вони ніяк не могли зупинитися. Щоразу, коли хтось із них втомлено замовкав, інший починав знову, і ось уже обидва реготали як божевільні, віддавшись бездумним веселощам.
Від сміху їм уже боліло в боках.
Крозьє випустив з рук пістоль, і обоє просто зайшлися сміхом.
Вони плескали один одного по спині, тицяли пальцями кудись у туман і реготали до сліз, які замерзали на їхніх щоках та бакенбардах. Щоб утриматися на ногах, вони вхопилися один за одного й зареготали ще сильніше.
Обидва капітани повалилися на гравій, обпершись спинами на каїрн, і сама ця дія знову спричинила вибух сміху.
Зрештою регіт перейшов у хихотіння, хихотіння в ніякове пирхання, а потім, кілька разів наостанок гигикнувши, чоловіки замовкли, віддихуючись та відсапуючись.
— Знаєш, за що б я просто зараз віддав своє ліве яйце? — запитав капітан Френсіс Крозьє.
— За що?
— За склянку віскі. Тобто за дві склянки. Одну для мене, другу для вас. З мене частування, Джеймсе. Я пригощаю.
Фітцджеймс кивнув, змахнув замерзлі сльози з вій і обібрав бурульки зі шмарклів з рудих вусів та бороди.
— Дякую, Френсісе. І перший тост я виголошу за вас. Я ніколи не мав честі служити під керівництвом кращого командира і кращої людини.
— Я можу ще раз попросити у вас чорнильницю та ручку? — запитав Крозьє.
Натягнувши рукавицю, він знову розібрав каміння, знайшов циліндр, відкрив його, дістав звідти аркуш, розгорнув його і прилаштував догори дриґом на своєму коліні, стягнув зубами рукавицю, пробив пером кригу в чорнильниці й на вузькій смужці вільного місця, що залишилося під його підписом, написав:
І завтра, 26 квітня, ми вирушаємо в дорогу, тримаючи курс на Велику Рибну річку Бека.
44 ГУДСЕР
69°?′?″ півн. шир., 98°?′?″ зах довг.
Бухта Спокою, 6 червня 1848 року
З приватного щоденника доктора Гаррі Д. С. Гудсера:
Вівторок, 6 червня. Капітан Фітцджеймс зрештою помер. Дякувати Богові. На відміну від інших, хто сконав за останні шість тижнів по тому, як ми вирушили на південь, тягнучи в запрягу човни (пекельно важка праця, від якої не звільнений навіть єдиний вцілілий лікар), капітан, на мою думку, помер не від цинги.
У нього була цинга, поза всяким сумнівом. Я тільки що завершив посмертний огляд цього доброго чоловіка, і синці, кровоточиві ясна й почорнілі губи підтверджують це. Але не скорбут був убивцею.
Останні три дні капітан Фітцджеймс провів тут, десь за вісімдесят миль від табору Терору, на промерзлому мисі у незахищеній від вітру бухті, де берегова лінія Землі Короля Вільяма круто вигинається на захід. Уперше за шість тижнів ми розпакували всі намети — включно з великими — і скористалися вугіллям з одного з кількох мішків, які ми взяли з собою, та чавунною плитою з вельбота, що її одна запряжна команда дотягла аж сюди. Протягом цих шести тижнів ми харчувалися холодною або ледь нагрітою над маленькими спиртовими плитками їжею. В останні ж два дні ми мали гарячу їжу. Щоправда, її було зовсім недостатньо — лише третина раціону, необхідного для нашої неймовірно напруженої роботи, але це була гаряча їжа. Два ранки ми прокидалися на тому самому місці. Матроси назвали його бухтою Спокою.
Ми зупинилися насамперед для того, щоб дати капітанові Фітцджеймсу можливість спокійно померти. Але в ці останні дні свого життя капітан спокою не знав.