Першого липня, після кількох тижнів теплої погоди, вдарили люті морози. З південного сходу налетіла завірюха, жбурляючи сніг прямо в обличчя матросів, що тягнули сани. Чоловіки повитягали з тюків, що лежали на санях, зимову вдяганку, зі своїх торб та валіз дістали «вельські перуки». Сніг додав сотні фунтів до ваги саней та човнів на них. Тяжкохворих моряків, яких везли в цих шлюпках, умостивши на купи припасів, спорядження й згорнуті намети, шукали порятунку під парусиновими чохлами.
Чоловіки просувалися вперед крізь безупинну хурделицю, яка шаленіла впродовж трьох днів, налітаючи зі сходу та південного сходу. Вночі гуркотів грім та спалахували блискавки, й нажахані моряки притискалися до парусинової підлоги у своїх наметах.
Сьогодні вони зупинилися, тому що похворіло забагато матросів і Гудсер хотів надати їм допомогу, а Крозьє планував вислати кілька загонів уперед на розвідку, а більші мисливські загони відрядити на північ, у глиб острова, й на південь на морську кригу.
Вони вкрай потребували їжі.
Гарною новиною й поганою новиною було те, що вони нарешті доїли останні банки консервів Ґолднера. Коли стюард Ейлмор, який за капітанським наказом продовжував жирувати на консервах, не помер від жахливої недуги, яка прикінчила капітана Фітцджеймса, — хоча два інші матроси, які не повинні були їсти консервованих продуктів, померли в страшенних муках, — усі знову почали харчуватися консервами, доповнюючи свій раціон, який складався із залишків солоної свинини, тріски та сухарів.
Двадцятивосьмирічний матрос Білл Клоссон помер у безмовному крику й конвульсіях від нестерпного шлункового болю та наступного паралічу, але доктор Гудсер ніяк не міг втямити, чим саме він міг отруїтися, поки один з товаришів покійного, Том Мак-Конвей, не зізнався, що той вкрав і з’їв банку ґолднерівських персиків, якими ні з ким не поділився.
На дуже короткій поховальній службі — тіло Клоссона лежало навіть без парусинового савана під невеличкою купою каменів, бо старий Мюррей, вітрильний майстер, помер від цинги, а зайвої парусини все одно не було — капітан Крозьє промовляв слова не з Біблії, яку матроси чудово знали, а зі своєї легендарної «Книги Левіафана»:
— Життя у людини одне, і воно безталанне, злиденне, мерзосвітне, жорстоке й коротке, — читав капітан речитативом. — Але найкоротше воно у тих, хто краде їжу у своїх товаришів. Такий панегірик, якщо це був він, вразив матросів. Попри те, що всі десять шлюпок, які вони вже більше двох місяців волочили й тягнули на санях, мали назви, дані їм звідтоді, коли «Еребус» і «Терор» ще борознили моря, запряжні команди матросів негайно перейменували три катери й дві пінаси, які вони завжди тягнули в другу зміну, після полудня й увечері — в час, який вони ненавиділи найбільше, бо тоді доводилося знову долати шлях, який вони вже пройшли за довгий ранок, знесилившись до краю. Ці п’ять шлюпок тепер називалися «Безталанна», «Злиденна», «Мерзосвітна», «Жорстока» й «Коротка».
Крозьє лише шкірився на це. Це значило, що моряки ще не настільки занепали духом від голоду й безнадії, і їхній англійський моряцький чорний гумор ще не втратив своєї гостроти.
Коли почався заколот, першим, хто підняв голос проти капітана, був чоловік, якого Френсіс Крозьє в останню чергу міг уявити своїм супротивником.
Була середина дня, більшість моряків пішли з табору на розвідку чи полювання, і капітан намагався заснути бодай на кілька хвилин, коли це раптом почув повільне човгання багатьох підбитих цвяхами черевиків по снігу під наметом й одразу зрозумів, що трапилась якась халепа, що виходила за межі звичайного переліку щоденних неприємностей. Скрадливість кроків, які розбудили його зі сторожкого сну, стала для нього знаком, що йдеться про заколот.
Крозьє надів шинель. Він завжди тримав заряджений пістоль у правій кишені шинелі, але останнім часом почав носити ще й менший двозарядний пістоль у лівій кишені.
На відкритому просторі між наметом Крозьє й великим госпітальним наметом зібралося близько двадцяти п’яти чоловік. Віхола, товсті шарфи й брудні «вельські перуки» заважали впізнати декого з них з першого погляду, але Крозьє не був здивований, побачивши Корнеліуса Гіккі, Магнуса Менсона, Річарда Ейлмора й з півдюжини ображених горлодерів у другому ряду. Він був вражений, побачивши людей, що стояли супроти нього в першому ряду натовпу.