Розводдя зникло. Затягнулося. Літтл вказав на тонкий лід — завтовшки від трьох до восьми футів — у тому місці, де воно було.
З льодовим лоцманом Джеймсом Рейдом попереду, більшу частину того дня вони йшли зигзагоподібною стежиною щойно……………….. замерзлого розводдя на північний схід, а потім на схід.
Зараз, на додачу до їхнього розчарування та постійних страждань, посилених снігом, який задувало прямо в обличчя, й геть мокрим одягом, вони відчували неабияке напруження, вперше за кілька років ступаючи по тонкій кризі.
Невдовзі по полудні рядовий морської піхоти Джеймс Дейлі, один із шести моряків, яких послали вперед випробувати кригу, штрикаючи її довгими баграми, провалився. Його товариші витягнули його, але він уже встиг буквально посиніти. Доктор Гудсер роздягнув Дейлі догола просто на кризі, закутав у ковдри компанії Гудзонової затоки і вклав під парусиновий чохол в один із катерів, накривши згори ще кількома ковдрами. Двоє інших моряків мали залишатися з ним, лігши обабіч нього в жовтавому півмороці під парусиною шлюпкового чохла, щоб тепло їхніх тіл підтримувало в ньому життя. І навіть тоді рядовий Дейлі тремтів усім тілом, його зуби нестримно клацали і він марив решту того дня.
Крига, впродовж двох років така непорушна, як континент, зараз хиталася під ногами, і від її повільного хвилеподібного коливання у всіх паморочилося в голові, а дехто з матросів навіть блював.
Навіть товста крига, зазнаючи тиску, оглушливо тріщала й стогнала то далеко попереду, то зовсім близько, з кожного боку, позаду або й просто під ногами. Доктор Гудсер кількома місяцями раніше пояснював їм, що одним із симптомів цинги, що розвивається, була підвищена чутливість людей до звуків — тріск рушничного пострілу направду міг убити людину, казав він, — і зараз більшість з вісімдесяти дев’яти моряків, що тягнули шлюпки через кригу, помітили у себе цей симптом.
Навіть такий ідіот, як Магнус Менсон, розумів, що якщо будь-яка або й усі відразу шлюпки проваляться під кригу — кригу, яка не витримала одного худючого й до краю виснаженого здихлю, яким був Джеймс Дейлі, — в жодного з матросів у запрягу не залишиться ні найменшого шансу на порятунок. Вони потонуть раніше, ніж замерзнуть на смерть.
Звиклі йти через кригу щільною групою, матроси тепер почувалися незатишно, вимушені розтягнутися довгою вервечкою, дотримуючись інтервалу між шлюпками і пересуваючись зигзагами. Під час хуртовини одна запряжна команда не бачила всіх інших, і це відчуття ізольованості було жахливим. Коли команди повернулися, щоб перетягти залишені позаду три катери й дві пінаси, вони не ризикнули йти по своїх старих слідах і повсякчас остерігалися, що новий лід, ще не випробуваний ними, не витримає їх. Дехто з моряків бурчав, що вони, мабуть, уже проминули затоку, яка веде на південь до річки Бека. Пеґлар бачив карти й показання теодоліта, які час від часу фіксував Крозьє, і знав, що вони все ще перебувають на великій відстані на захід від затоки — щонайменше миль за тридцять. А потім ще треба буде пройти шістдесят або шістдесят п’ять миль на південь до гирла річки. З такими темпами, з якими вони просувалися суходолом, навіть якщо вони роздобудуть їжу й здоров’я кожного з них дивовижним чином покращиться, їм не дістатися до лиману раніше серпня, а до гирла річки — раніше кінця вересня, і це в найкращому випадку.
Сподівання натрапити на відкриту воду примусило калатати серце Гаррі Пеґлара. Звісно, цими днями його серце калатало майже весь час. Мама Гаррі завжди переймалася його здоров’ям, бо хлопцем він перехворів на скарлатину й часто страждав від болю в грудях, але він завжди запевняв її, що вона даремно непокоїться, що він фор-марсовий старшина на одному з найкращих кораблів у світі, а людей з хворим серцем на таку посаду ніколи не візьмуть. Переконавши матір, що з ним усе гаразд, Пеґлар, проте, протягом багатьох років страждав нападами сильного серцебиття, після яких у нього кололо й стискалося в грудях, а ще він відчував сильний біль й оніміння лівої руки, настільки дошкульне, що тоді він залазив на марс та верхні реї, користуючись тільки правою рукою. Інші фор-марсові думали, що він просто викаблучується.