Розколина з чорною водою була шириною всього футів тридцять, але вона тяглася далі в туман.
— Лейтенанте Годжсон, — скомандував Крозьє, — звільніть у своєму вельботі місце для шістьох чоловік з веслами. Зайве спорядження залиште поки що на кризі. Потім командування вельботом перебере на себе лейтенант Літтл. Містере Рейд, ви підете з лейтенантом Літтлом. Ви пройдете вниз по розводдю дві години, якщо це можливо. Не піднімайте вітрил, лейтенанте. Ідіть тільки на веслах, але простежте, щоб матроси гребли не покладаючи рук. Через дві години — якщо зможете пройти аж так далеко цим розводдям — розверніться й повергайтеся назад, щоб ми почули вашу думку, чи варто спускати човни на воду. Ми тим часом за ці чотири години, поки ви будете плисти, використаємо на те, щоб розвантажити і розібрати сани та підготувати шлюпки до відплиття.
— Єсть, сер, — сказав Літтл і почав вигукувати накази.
Пеґлару здалося, що молодий Годжсон ось-ось розплачеться. Він чудово уявляв, як це, мабуть, тяжко у свої двадцять років усвідомлювати, що твоя флотська кар’єра вже завершилася. «Що ж, сам винен», — подумав Пеґлар. Він прослужив кілька десятиліть на флоті, де за участь у заколоті вішали, а за саму думку про бунт давали канчуків, і Гаррі Пеґлар ніколи не обурювався ні цим правилом, ні цим покараннями.
До нього підійшов Крозьє.
— Гаррі, ви достатньо добре почуваєтесь, щоб піти разом з лейтенантом Літтлом? Я б хотів посадити вас на стерно. Містер Рейд та лейтенант Літтл будуть на носі.
— Так точно, капітане. Я чудово почуваюся.
Пеґлар був вражений тим, що капітанові Крозьє здалося, нібито він виглядає хворим або вдає із себе такого. «Хіба я колись валяв дурня?» — на саму думку про це йому стало ще гірше.
— Мені потрібен вправний стерновий і третя думка щодо того, чи варто нам іти цим розводдям, — прошепотів Крозьє. — А також принаймні один моряк, який вміє плавати.
Пеґлар посміхнувся, хоча його мошонка стислася від самої 498 думки про занурення в цю чорну холодну воду. Температура повітря була нижче нуля, і вода, з усією розчиненою в ній сіллю, мала бути не теплішою.
Крозьє поплескав Пеґлара по плечу й пішов поговорити з іншим «добровольцем». Фор-марсовому старшині було зрозуміло, що Крозьє ретельно добирає моряків, яких він хоче відправити в це розвідувальне плавання, водночас залишаючи із собою надійних, перевірених людей, таких як перший помічник ДеВо, другий помічник Роберт Томас, помічник боцмана й прибічник дисципліни Том Джонсон, а також усіх морських піхотинців, щоб бути напоготові. За тридцять хвилин шлюпка була підготовлена до плавання.
Це була дивно споряджена експедиція в експедиції. Вони взяли із собою торбу із салом та сухарями, а також трохи води у флягах на випадок, якщо заблукають чи з якоїсь причини затримаються у своєму чотиригодинному відрядженні. Кожен з дев’яти моряків мав сокиру або кайло. Якщо їм трапиться невеличкий айсберг, що перегороджує розводдя й перешкоджає рухові вперед, або якщо шлях перекриє льодова кірка, вони спробують прорубатися крізь них. Пеґлар знав, якщо їх зупинить широка і товща крижана перемичка, вони переволочуть вельбот до наступної смути відкритої води, якщо тільки зможуть. Він сподівався, що в нього ще залишилися сили, щоб разом з іншими тягнути, штовхати й волочити важку шлюпку сотню ярдів чи й більше. Капітан Крозьє вручив лейтенантові Літтлу двоствольну рушницю й сумку з набоями, які той поклав на носі. Якщо вони з тих чи тих причин затримаються, Пеґлар знав, що в купі спорядження, яке вони про всяк випадок взяли із собою, є подвійний намет і шматок брезенту на підлогу. А ще вони мали тримісні спальники. Однак усім цим вони не збиралися користуватися.
Матроси залізли в шлюпку й порозсідалися по своїх місцях у крижаному тумані, що клубочився довкола них. Минулої зими Крозьє та інші офіцери й старшини обговорювали, чи не варто містеру Хані — та містеру Вікесу, перш ніж він загинув на «Еребусі» в березні, — наростити борти усіх шлюпок. Таким чином маленькі суденця стали б краще підготованими до плавання у відкритому морі. Але зрештою вони вирішили залишити попередню висоту шлюпкових планширів, щоб полегшити річкову мандрівку. Тоді ж Крозьє наказав укоротити всі весла, щоб ними легше було гребти на річці.
Та ледь не тонна спорядження й запакована їжа на дні шлюпки заважали зручно сидіти; шість матросів на веслах, впираючи свої ноги в клунки, мали веслувати, як у каное, коли коліна стирчали урівні з головами, а стерновому Пеґлару довелося вмоститися не на кормовій банці, а на бухті канату, але всі якось розмістилися, й ще залишилося місце для лейтенанта Літтла та містера Рейда, які сіли на носі зі своїми довгими баграми.