«Як потенційну їжу?» — подумалося Крозьє.
Це було друге питання, з яким треба було розібратися.
Зараз капітан носив у шинелі два пістолі щоразу, як виходив зі свого намету: великий револьвер у правій кишені, як зазвичай, і двозарядний двоствольний маленький капсульний пістоль (який американський морський капітан, що продав йому ту зброю, зневажливо називав «зброєю для пузатих картярів на річковому пароплаві») у лівій. Він більше не повторював помилки, якої припустився раніше, і ніколи не посилав виконувати те чи те доручення найнадійніших своїх людей — Коуча, ДеВо, Джонсона й кількох інших — за межі табору одночасно, залишаючи там таких баламутів, як Гіккі, Ейлмор та здоровецький недоумок Менсон. Також Френсіс Крозьє не довіряв ні лейтенантові Генрі Годжсону, ні своєму баковому старшині кубрика Рувиму Мейлу, ні фор-марсовому старшині з «Еребуса» Роберту Сінклеру з того дня, коли місяцем раніше у Госпітальному таборі ледь не вибухнув заколот.
Вид з Рятувального табору відкривався гнітючий. Небо вже два тижні поспіль було заволочене пеленою низьких хмар, тож Крозьє не міг скористатися своїм секстантом. Знову почав налітати скажений північно-західний вітер, й повітря стало холоднішим, ніж було впродовж двох останніх місяців. Протока на півдні залишалася скутою суцільною масою криги, але не рівної, що час від часу перемежалася стиковими гребенями, якою колись, дуже давно, вони йшли, долаючи шлях з корабля до табору Терору. Крига в цій протоці на південь від острова Короля Вільяма дибилася диким нагромадженням айсбергів, стикових гребенів, незліченних торосів з гострими краями й крижаних брил, з вкрапленнями де-не-де ополонок та розколин, в яких десятьма футами нижче від поверхні бовталася чорна вода, але які нікуди не вели.
Крозьє не вірив, що бодай хтось із моряків у Рятувальному таборі — навіть велетень Менсон — здатний протягнути хоча б одну шлюпку через цей крижаний ліс і ці ланцюги льодових гір.
Єдиною їхньою надією були гуркіт, тріск, скрегіт та стогони криги, якими тепер були сповнені всі дні та ночі. Крига здригалася в корчах. Час від часу, геть далеко від берега, відкривалися вузькі розводдя, які іноді трималися годинами. Потім вони з гуркотом закривалися. За лічені секунди виростали стикові гребені заввишки тридцять футів, а за кілька годин вони руйнувалися так само швидко, як вистрілювали вгору нові гребені. Айсберги розколювалися й розсипалися на друзки під тиском криги, що зусібіч напирала на них.
«Це всього лише 13 серпня», — казав сам собі Крозьє. Але проблема була в тому, що, оскільки літо закінчувалося, замість «це всього лише 13 серпня» настав час думати «вже 13 серпня». На носі була зима. «Еребус» і «Терор» вмерзли у кригу поблизу Землі Короля Вільяма у вересні 1846 року, і жодного зрушення відтоді не відбулося.
«Це всього лише 13 серпня», — повторював собі Крозьє. Якщо тільки станеться маленьке диво, то часу у них вдосталь, щоб перетнути протоку під вітрилами або на веслах — можливо, перетягуючи човни волоком через неширокі перемички, — й подолати сімдесят п’ять миль, які, за його розрахунками, залишалися до гирла річки Бека, а там переоснастити пошарпані човни для подорожі вгору по річці. Якщо ще трохи пощастить, сам лиман по той бік цієї крижаної тисняви буде вільним від криги протягом шістдесяти миль шляху, тому що літньою порою Велика Рибна річка Бека потужною течією несе на північ свою порівняно теплу воду. На самій же річці вони будуть йти наввипередки із зимою, щоб до її настання просунутися вгору за течією, але плавання все ще буде можливим.
Теоретично.
Цього ранку — в неділю, якщо стомлений Крозьє не збився з ліку днів, — Гудсер мав виконати останню з ампутацій за допомогою свого нового помічника, Томаса Гартнелла, а потім Крозьє планував зібрати моряків на таку собі службу Божу.
На ній він оголосить, що Гудсер залишається тут зі скаліченими моряками й хворими на цингу, і повідомить про свої плани вирушити на південь з кількома найздоровішими матросами і принаймні двома шлюпками — байдуже, скресне крига чи ні.
Якщо Рувим Мейл, Годжсон, Сінклер або інші змовники з-поміж прибічників Гіккі захочуть запропонувати альтернативний план дій — без виклику його владі, Крозьє був готовий не тільки обговорити всі пропозиції, але й погодитися на них. Що менше людей залишиться в Рятувальному таборі, то краще, особливо якщо це дозволить «позбутися гнилих яблук».
Крики, що почулися з госпітального намету, свідчили, що доктор Гудсер розпочав ампутацію враженої гангреною лівої ноги містера Діггла.
З пістолем у кожній кишені, Крозьє вирушив на пошуки Томаса Джонсона, щоб наказати йому зібрати моряків.