Містер Діггл, улюбленець серед усіх членів експедиції й чудовий кок, з яким Френсіс Крозьє протягом довгих років прослужив в експедиціях до обох полюсів, помер від втрати крові й ускладнень одразу після операції й за кілька хвилин до того, як була оголошена перекличка.
Щоразу, коли вцілілі моряки стояли табором більше двох днів, боцмани утрамбовували рінь і сніг на якомусь відносно рівному п’ятачку і креслили палицею приблизні контури верхньої та нижньої палуб «Еребуса» й «Терору», щоб люди знали, де стати під час переклички. В перші дні у таборі Терору й пізніше місце для шикування було заповнене вщерть, бо більше сотні моряків з двох кораблів юрмилися на розмітці верхньої палуби корабля, але зараз кількість людей у загоні скоротилася до чисельності команди одного судна.
У тиші, що настала після переклички за судновою роллю, ще глибшій після відчайдушних криків містера Діггла, перш ніж Крозьє звернувся до моряків зі словами Святого письма, капітан обвів поглядом натовп обірваних, бородатих, блідих, брудних чоловіків із запалими очима, знесилених і згорблених, постава яких скидалася на позу втомленої мавпи, але мала означати стройову стійку.
З колишніх тринадцяти офіцерів корабля Її Величності «Еребус» дев’ятеро були мертвими: сер Джон, командор Фітцджеймс, лейтенант Грехем Гор, лейтенант Х. Т. Д. Ле Вісконте, лейтенант Фейргольм, перший помічник Серджент, другий лоцман Коллінс, льодовий лоцман Рейд і головний лікар Стенлі. Вціліли перший і другий помічники, ДеВо й Коуч; фельдшер Гудсер (який став у стрій з деяким запізненням і сутулився більше за решту моряків, не маючи сил підвести очі від втоми, суму й зневіри), а також скарбник Чарльз Гамільтон Осмер, який здолав пневмонію з тяжким перебігом, щоб зараз здатися на милість скорбуту.
Від уваги капітана Крозьє не приховався той факт, що всі стройові флотські офіцери з «Еребуса» були мертві, а вцілілі були простими помічниками або цивільними особами, які отримали почесне звання офіцера на час служби на кораблі.
Усі троє кондукторів з «Еребуса» — механік Джон Ґреґорі, боцман Томас Террі й тесля Джон Вікес — були мертві.
«Еребус» залишив Ґренландію з двадцять одним унтер-офіцером, і зараз п’ятнадцятеро з них були живі, хоча дехто з них — такі як стюард скарбниці Вільям Фовлер, який так цілком і не оклигав після опіків, отриманих на карнавалі, — були тільки зайвими ротами. Під час переклички на Різдво 1845 року на «Еребусі» було дев’ятнадцять матросів першого класу. З них зараз залишалося живими п’ятнадцятеро. Із семи королівських морських піхотинців, які колись відгукувалися на перекличці на «Еребусі», до цього дня серпня 1848 року вціліли троє — капрал Пірсон і рядові Гопкрафт та Гілі, — але всі вони були занадто хворі на цингу, навіть щоб стояти на чатах або ходити на полювання, а не те щоб тягнути шлюпки. Але цього ранку вони стояли, опершись на свої мушкети, серед інших обірваних, скоцюрблених чоловіків.
Обоє корабельних юнг із суднової ролі «Еребуса», яким насправді виповнилося по вісімнадцять років, коли два кораблі виходили в море, — Девід Янг і Джордж Чамберс — вижили, але Чамберс був так тяжко травмований тварюкою з криги під час карнавалу, що з тієї ночі пожежі перетворився практично на ідіота. Але він був здатний, отримавши наказ, іти в запрягу, їсти, коли скажуть, і самостійно дихати.
Тож, згідно зі щойно проведеною перекличкою, на 13 серпня 1848 року залишалося живими тридцять дев’ять моряків з шістдесяти п’яти членів екіпажу «Еребуса».
З офіцерським складом «Терору» справи стояли трохи краще, ніж на «Еребусі», принаймні в тому сенсі, що два флотські офіцери — капітан Крозьє та другий лейтенант Годжсон — вижили. Другий помічник Роберт Томас і містер Е. Дж. Хелпмен, секретар Крозьє, ще один цивільний, який в експедиції служив на офіцерській посаді, були двома іншими вцілілими офіцерами.
Не відгукнулися на сьогоднішній перекличці лейтенанти Крозьє Літтл та Ірвінг, а також перший помічник Горнбі, льодовий лоцман Бланкі, другий лоцман МакБін і обидва його лікарі, Педді та МакДональд.
Четверо з одинадцяти офіцерів «Терору» все ще були живі.
Крозьє розпочав плавання з трьома кондукторами — механіком Джеймсом Томпсоном, боцманом Джоном Лейном й старшим теслею Томасом Хані, — і всі троє все залишалися живими, хоча механік став схожим на скелета, заслабкого, навіть щоб стояти на ногах, не кажучи вже про те, щоб тягнути сани, а містер Хані не страждав від цинги у пізній стадії, а й залишився без обох ступень внаслідок ампутації, проведеної напередодні ввечері. Неймовірно, але тесля все ще був живий і навіть спромігся вигукнути: «Присутній!» — зі свого намету, коли під час переклику прозвучало його ім’я.