— Я дам вам пінасу, — сказав він Годжсону.
Лейтенант вдячно кивнув.
— Пінаса вся розбита й споряджена для плавання річкою, а волочити її на санях — ще той клопіт на свою дупу, — заявив Гіккі. — Ми візьмемо вельбот.
— Ви візьмете пінасу, — відрубав Крозьє.
— Ми також хочемо взяти із собою Джорджа Чамберса й Девіда Лейса, — сказав помічник купора, склавши на грудях руки й широко розставивши ноги, стоячи перед своїми людьми, як Наполеон з кокні. — Що за дурниця, — здивувався Крозьє. — Чому це вам захотілося взяти із собою двох безпорадних моряків?
— Джордж може йти у запрягу, — відповів Гіккі. — І ми досі піклувалися про Дейві й хочемо надалі це робити.
— Ні, — сказав доктор Гудсер, виступивши вперед і ставши між Крозьє та людьми Гіккі, — ви не дбали про містера Лейса, і ви хочете взяти із собою Джорджа Чамберса зовсім не як товариша у мандрах. Вони вам потрібні як їжа.
Лейтенант Годжсон розгублено закліпав, не вірячи своїм вухам, але Гіккі стиснув кулаки й дав знак Магнусу Менсону. Коротун та велетень зробили крок уперед.
— Зупиніться, де стоїте, — гримнув Крозьє. Позаду нього три вцілілі морські піхотинці — капрал Пірсон, рядовий Гопкрафт та рядовий Гілі, — очевидно хворі й нетверді на ногах, підняли свої довгі мушкети й прицілилися.
Понад те перший помічник ДеВо, помічник Едвард Коуч, боцман Джон Лейн й помічник боцмана Том Джонсон навели на заколотників свої рушниці.
Корнеліус Гіккі загарчав:
— У нас теж є рушниці.
— Ні, — сказав капітан Крозьє, — вже немає. Поки ви були на перекличці, перший помічник ДеВо зібрав усю зброю. Якщо завтра ви мирно підете, то отримаєте одну рушницю й трохи набоїв. Якщо зараз зробите бодай один крок, всі отримаєте заряд дробу в обличчя.
— Ви всі приречені на смерть, — сказав Корнеліус Гіккі, тицяючи своїм кістлявим пальцем у бік матросів, що мовчки стояли в строю на своїх місцях, і змахнув рукою, провівши півколо, як кістлявий флюгер. — Якщо ви підете за Крозьє й рештою цих дурнів, то помрете.
Помічник купора повернувся до лікаря:
— Докторе Гудсер, ми пробачимо вам те, що ви сказали про наші наміри врятувати Джорджа Чамберса й Дейві Лейса. Ходімте з нами. Ви не зможете врятувати цих людей.
Гіккі зневажливо вказав на обвислі вологі намети, де лежали хворі.
— Вони вже мертві, тільки не знають про це, — продовжував Гіккі, його голос лунав на диво лунко й гучно як для такого миршавого чоловічка. — А ми виживемо. Ходімте з нами, і ви знову побачите свою родину, докторе Гудсер. Якщо ви залишитесь тут — або навіть підете за Крозьє, — ви покійник. Ходімте з нами.
Гудсер з неуважності, коли виходив зі шпитального намету, забув на носі окуляри, тож зараз він зняв їх і неквапно витирав з них паморозь, користуючись замість ганчірки скривавленою полою свого вовняного жилета. Гудсер здавався зовсім спокійним — невисокий, худорлявий чоловік з повнявими губами і скошеним підборіддям, тільки частково прихованим кучерявою борідкою, що розрослася під колишніми бакенбардами. Він знову надягнув окуляри й подивися на Гіккі й моряків, що стояли позад нього.
— Містере Гіккі, — сказав він тихо, — я щиро вдячний за вашу безмежно великодушну пропозицію порятувати моє життя, але ви мусите знати, що вам не потрібно брати мене із собою, аби здійснити задумане — розчленувати тіла ваших товаришів, щоб забезпечити себе запасами м’яса.
— Я не… — почав було Гіккі.
— Навіть дилетант може дуже швидко освоїти анатомію розтину, — перебив Гудсер достатньо голосно, щоб змусити помічника купора замовкнути. — Коли один із цих джентльменів, яких ви берете із собою як свій особистий продуктовий запас, помре — або коли ви допоможете йому померти, — все, що ви маєте зробити, це нагострити корабельний ніж, щоб він став мов скальпель, й почати різати.
— Ми не збираємося… — вигукнув Гіккі.
— Але я дуже рекомендую вам узяти із собою пилку, — перекрив його голос Гудсер. — Одна з пилок теслі містера Хані підійде якнайкраще. Бо якщо ви легко зможете відтяти пальці й зрізати мясо з гомілок, стегон і живота просто ножем, вам майже напевне знадобиться пилка, щоб відділити від тулуба ноги та руки.
— Хай вам біс! — заверещав Гіккі.
Він кинувся вперед разом з Менсоном, але зупинився, коли помічники капітана й морські піхотинці знову звели свої рушниці й мушкети.
Залишаючись цілком незворушним, навіть не дивлячись на Гіккі, хірург став показувати на велетенському тілі Магнуса Менсона, наче той був анатомічним атласом, повішеним на стіну.