52 ГУДСЕР
Рятувальний табір
15 серпня 1848 року
Протягом двох днів після ампутацій, смерті містера Діггла, переклички матросів, оголошення планів містера Гіккі й розподілу жалюгідних залишків їжі лікар не мав жодного бажання вести далі щоденник. Він кинув засмальцьований шкіряний зошит у свою похідну медичну сумку й залишив його там.
Великий розподіл продуктів, як Гудсер подумки назвав це дійство, був доволі сумною, втомливою і довгою справою, що затяглася на весь арктичний серпневий вечір. Невдовзі стало очевидним, що — принаймні коли дійшло до харчів — ніхто нікому не довіряє. Здавалося, кожного пожирала зачаєна тривога, начебто хтось приховує їжу, таємно запасає їжу, не бажає ділитися їжею з іншими. Години пішли на те, щоб розчохлити всі шлюпки, викласти всі запаси, обнишпорити всі намети, вигребти всі запаси містера Діггла та містера Волла під пильним наглядом представників від кожного рангу моряків з обох кораблів — офіцерів, унтер-офіцерів, старшин та матросів першого класу, — скласти докупи все знайдене й розподілити його під жадібними поглядами решти чоловіків.
Томас Хані помер наступної ночі після Великого розподілу продуктів. Гудсер наказав Томасу Гартнеллу доповісти про це капітанові, а потім допоміг зашити тіло теслі в його спальний мішок. Два матроси віднесли його до снігового замету за сотню ярдів від табору, де вже лежало тіло містера Діггла.
їхній загін давно відмовився від церемонії поховання й поховальної служби, і то не через наказ капітана чи якесь голосування, а просто з мовчазної згоди.
«Чи не тому ми зберігаємо тіла померлих у сніговому заметі, щоб вони не зіпсувалися і збереглись як майбутня їжа?» — сам у себе запитував лікар.
І не міг відповісти на власне запитання. Гаррі Д. С. Гудсер знав лише те, що поки він детально розповідав Гіккі — і всім іншим людям, що зібралися на перекличку (цілком навмисне, попередньо обговоривши цю тактику з капітаном Крозьє), — методику розчленування людського тіла, що мало стати продуктами харчування, він із жахом виявив, що у нього котиться слина. І лікар знав, що був не поодиноким у такій реакції всього лише на думку про свіже м’ясо… будь-якого походження.
Тільки жменька моряків зібралася на світанку наступного ранку, понеділка 14 серпня, щоб подивитися, які Гіккі та його п’ятнадцятеро товаришів залишають табір зі своєю пінасою, встановленою на роздовбані сани. Гудсер теж прийшов, щоб провести їх, після того, як переконався, що містер Хані таємно похований у заметі. Він спізнився й не встиг попрощатися з трьома моряками — містером Мейлом, містером Сінклером і Семуелем Хані (зовсім не родичем щойно померлого теслі), — які ще удосвіта вирушили у свій запланований перехід через острів до табору Терору, прихопивши із собою лише наплічники, вовняні спальні мішки, трохи галет, воду й одну рушницю з набоями. Вони не взяли навіть одного голландського намету, маючи намір виривати у снігу печери, якщо їх у дорозі заскочить зимова погода, перш ніж вони дістануться до табору Терору.
Гудсер припустив, що троє чоловіків попрощалися з друзями напередодні ввечері, бо вони вийшли з табору ще до того, як сірий світанок зайнявся над горизонтом на півдні. Пізніше містер Коуч сказав докторові Гудсеру, що вони попрямували на північ, в глиб суходолу й далі від узбережжя, й планували повернути на північний захід на другий чи третій день подорожі.
Лікар був вражений, як важко люди Гіккі, на противагу цим трьом чоловікам, що вирушили в дорогу впорожні, навантажили свого човна. Моряки в таборі, включаючи Мейла, Сінклера й Семуеля Хані, викидали непотрібні речі — щітки для волосся, книжки, рушники, письмові конторки, гребінці — такі собі уламки цивілізації, які вони волокли за собою сто днів, а зараз відмовлялися тягнути далі, і, з якоїсь незрозумілої причини, Гіккі та його люди завантажили у свою пінасу значну частину цього мотлоху разом із наметами, спальними мішками й продовольством. В одному мішку у них лежало сто п’ять окремо загорнутих шматочків чорного шоколаду, які були сумарною часткою цих шістнадцятьох чоловіків, отриманою після розподілу таємного запасу, який приберігали містер Діггл та містер Волл, щоб зробити всім сюрприз, — шість з половиною шматочків шоколаду на кожного.
Лейтенант Годжсон потис Крозьє руку, й кілька інших моряків ніяково попрощалися зі своїми давніми товаришами, але Гіккі, Менсон, Ейлмор та більшість чоловіків з цієї групи не промовили й слова. Потім помічник боцмана Джонсон дав Годжсону незаряджену рушницю й сумку з набоями й пильнував, поки він сховає її у важко навантаженому човні. Принаймні дюжина з шістнадцяти моряків з Менсоном на чолі впряглися у сани з прив’язаною до них шлюпкою й покинули табір у тиші, яку порушував тільки скрип полоззя по ріні, потім по снігу, потім знову по ріні, потім знову по снігу та кризі. За двадцять хвилин вони вже зникли з поля зору за пагорбами на захід від Рятувального табору.