— Можливо, у нас є інший варіант, — тихо сказав Крозьє, наче прочитавши думки Гудсера. — Цього ранку я вирішив, що загін, який мав вирушити до річки Бека, може затриматися в Рятувальному таборі ще на тиждень — або навіть на десять днів, залежно від погоди, — сподіваючись на те, що крига таки скресне і ми всі зможемо попливти звідси на човнах… навіть ті, хто вже стоїть на Божій дорозі.
Гудсер із сумнівом подивився на чотири човни довкола них.
— Хіба зможуть стільки людей вміститися в ці кілька суден? — запитав він.
— Не забувайте, докторе, — сказав Едвард Коуч, — що нас стало на дев’ятнадцять чоловік менше після того, як незадоволені покинули табір. Й відучора померли ще двоє. Залишається всього п’ятдесят три душі на чотири добрі шлюпки, включаючи нас самих.
— Окрім того, як ви самі казали, — докинув Томас Джонсон, — наступного тижня помре більшість хворих.
— І в нас майже не залишилось їжі, щоб тягнути човни волоком, — обізвався капрал Пірсон, який стояв, важко прихилившись до перекинутого вельбота. — Молю Бога, щоб це було не так.
— І я вирішив залишити тут усі намети, — сказав Крозьє.
— А де ж ви ховатиметеся під час грози? — запитав Гудсер.
— Під шлюпками на кризі, — відповів ДеВо. — Під чохлами шлюпок на відкритій воді. Я робив так, коли намагався дістатися до півострова Бутія минулого березня, посеред зими, і під перекинутою шлюпкою або в ній самій тепліше, ніж у цих сраних наметах… пробачте мені мою французьку, капітане.
— Пробачаю, — сказав Крозьє. — А ще кожен голландський намет зараз утричі, а то й вчетверо важчий, ніж тоді, коли ми вирушали у подорож. Вони ніколи не висихають. Вони, мабуть, всотали половину вологи в усій Арктиці.
— Як і наше спіднє, — сказав помічник Роберт Томас.
Усі засміялися. Двоє з них припинили реготати, лише коли закашлялися.
— Також я планую залишити тут усі три великі бочки для води, — сказав Крозьє. — Дві з них будуть вже порожні, коли ми вирушимо у плавання. В кожну шлюпку візьмемо тільки одне маленьке барильце для продуктів.
Гудсер похитав головою.
— Але яким чином ви вгамовуватимете спрагу під час плавання або переходу по кризі?
— Ми вгамовуватимемо, докторе, — сказав капітан. — Не забувайте, якщо крига скресне, ви з хворими попливете разом з нами, а не залишитеся тут помирати. А ми регулярно наповнюватимемо барильця прісною водою, коли дістанемося до річки Бека. А доти… я маю зізнатися. Ми — офіцери — приховали дещо під час вчорашнього розподілу. Трохи пального для спиртової плитки, захованого під подвійним дном одного з останніх барилець з ромом.
— Ми розтоплюватимемо кригу та сніг, щоб отримати питну воду, — сказав Джонсон.
Гудсер повільно кивнув. Він настільки змирився з невідворотністю власної смерті в наступні дні або тижні, що думка про можливий порятунок здалась йому ледь не болючою. Він опирався бажанню дозволити своїм надіям знову воскреснути. Швидше за все, всі вони — група Гіккі, три шукачі пригод на чолі з містером Мейлом і загін Крозьє, що пробиватиметься на південь, — через місяць загинуть.
І знову Крозьє, наче прочитавши його думки, запитав Гудсера:
— Що може дати нам шанс, докторе, не померти від цинги та слабкості протягом трьох місяців, які займе у нас подорож вгору по річці до Великого Невільницького озера?
— Свіжа їжа, — просто відповів лікар. — Я переконаний, що ми змогли б поставити на ноги деяких моряків, якби могли дати їм свіжих харчів. Якщо не овочів та фруктів — я знаю, що тут це неможливо, — то свіжого м’яса, особливо жирного. Навіть кров тварин була б помічною.
— А яким чином м’ясо і ворвань затримують чи навіть лікують таку страшну хворобу, докторе?
— Цього я не знаю, — відповів Гудсер, хитаючи головою. — Але я впевнений в цьому так само, як у тому, що ми всі помремо від цинги, якщо не розживемося свіжим м’ясом… навіть раніше, ніж сконаємо від голоду.
— Якщо Гіккі з рештою дістануться до табору Терору, — сказав ДеВо, — чи задовольнять таку потребу консерви Ґолднера?
Гудсер знову знизав плечима.
— Можливо, хоча я погоджуюся з моїм покійним колегою, помічником лікаря МакДональдом, що свіжа їжа завжди краще, ніж консервована. Також я переконаний в тому, що у бляшанках Ґолднера було принаймні два типи отрути: одна діє повільно й підступно, а друга, як у випадку з бідолашним капітаном Фітцджеймсом й кількома іншими, — дуже швидко й жахливо. В будь-якому випадку, нам краще шукати й роздобувати свіже м’ясо або рибу, ніж, як вони, покладати свої надії на старі зіпсовані бляшанки Ґолднера.