— Можеш доповісти мені.
— Так точно, сер. Тобто ні, сер. Містер ДеВо наказав, щоб я доповів тільки капітанові. Лише капітанові. Даруйте, сер. Дякую, сер.
— Що тут, в біса, за метушня? — запитав Крозьє, виповзаючи зі свого намету.
Голдінг повторив, що отримав від другого помічника наказ доповідати тільки капітанові, перепросив, затнувся і пішов услід за Крозьє далі від наметів, що були поставлені у формі кола.
— А тепер поясніть мені, що відбувається, Голдінгу. Чому ви не з містером ДеВо? З ним і розвідувальним загоном щось трапилося?
— Так точно, сер. Тобто… ні, капітане. Тобто на кризі щось трапилося, сер. Але мене там не було, коли це сталося — нас залишили полювати на тюленів, сер, Френсіса Покока, Джозефа Грейтера і мене, а містер ДеВо з Робертом Джонсом, Біллом Марком, Томом Тедменом та іншими вчора пішов далі на південь, але ввечері вони повернулися, тобто містер ДеВо і ще двоє, десь через годину після того, як ми почули рушничні постріли.
— Заспокойся, хлопчику, — сказав Крозьє, поклавши руки на плечі хлопця, що весь тремтів. — Скажи мені, що просив передати містер ДеВо, дослівно. А потім розкажи мені, що ти бачив на власні очі.
— Вони обоє мертві, капітане. Обоє. Я бачив тільки одне тіло — містер ДеВо приволік його на ковдрі, сер, вона вся була пошматована, — але другого я не бачив.
— Хто ці обоє мертвих, Голдінгу? — гаркнув Крозьє, хоча слово «вона» вже повідало йому частину правди.
— Леді Сайленс і та істота, капітане. Ескімоська сука й тварюка з криги. Я бачив її тіло. А тіла чудовиська не бачив. Містер ДеВо сказав, що воно лежить поруч із полином десь за милю від того місця, де ми полювали на тюленів, і звелів привести вас і доктора, щоб ви його побачили, сер.
— Полин? — перепитав Крозьє. — Може, полинья? Маленьке озерце відкритої води серед криги?
— Так точно, капітане. Я її не бачив, але саме там лежить труп тварюки, зі слів містера ДеВо і Товстуна Вілсона, який був з ним і тягнув ковдру, наче сани, сер. А на тій ковдрі лежала Сайленс, це вона була, розумієте, хоча вся спотворена і мертва. Містер ДеВо розпорядився привести вас і доктора, і більше нікого, а мені наказав нікому не пробовкатися, інакше він звелить містерові Джонсону всипати мені канчуків, коли повернеться.
— Навіщо потрібен доктор? — запитав Крозьє. — Хтось з людей постраждав?
— Я думаю так, капітане. Але я не певен. Вони все ще там, біля поли… біля ополонки в кризі, сер. Покок і Грейтер пішли далі на південь з містером ДеВо й Товстуном Алексом Вілсоном, як наказав містер ДеВо, а мене він послав назад у табір і велів привести тільки вас і доктора, і нікого більше. І нікому нічого не казати. Поки що. О, згадав… було також наказано, щоб лікар прихопив свою сумку з ножами і всім таким іншим, а ще кілька більших ножів, щоб розібрати тушу тварюки. Ви чули сьогодні ввечері рушничні постріли, капітане? Покок, Грейтер і я чули, а ми були принаймні за милю від того полину.
— Ні. Ми не могли б розчути рушничних пострілів за дві милі звідси через цей постійний тріск і гуркіт бісової криги, — відповів Крозьє. — Гарненько подумай, Голдінгу. Чому саме містер ДеВо наказав привести лише нас з доктором Гудсером, щоб побачити… що саме побачити?
— Він сказав, що цілком переконаний, що та тварюка мертва, але містер ДеВо сказав, що це зовсім не те, що ми думали, капітане. Він сказав, що це… я забув слово, яке він вжив. Але містер ДеВо сказав, що це все змінює, сер. Він хоче, щоб ви і лікар побачили тварюку і дізналися, що там сталося, перш ніж про це дізнаються всі решта в таборі.
— Так що ж там все-таки трапилося? — наполягав Крозьє.
Голдінг похитав головою.
— Я не знаю, капітане. Я з Пококом і Грейтером полював на тюленів, сер… ми підстрелили одного, капітане, але він ковзнув у свою ополонку в кризі, і ми не змогли до нього дістатися. Мені дуже шкода, сер. Потім ми почули постріли на півдні. А трохи згодом, десь через годину, з’явився містер ДеВо з Джорджем Кенном, обличчя якого було скривавлене, і Товстуном Вілсоном, і Вілсон волочив на ковдрі тіло Сайленс, він його волочив, а воно було все пошматоване, тільки… нам треба поспішати, капітане. Поки місяць на небі.
Справді, ніч сьогодні була напрочуд ясна, після червоного заходу сонця — Крозьє саме витягнув свій секстант з футляра, щоб визначити за положенням зірок координати табору, коли почув шум біля намету, — і велетенський, повний, синьо-білий місяць щойно зійшов над айсбергами й крижаними нетрями на південному сході.
— Навіщо йти вночі? — здивувався Крозьє. — Невже це не потерпить до ранку?
— Містер ДеВо сказав, що не потерпить, капітане. Він сказав передати вам його прохання. Чи не будете ви такі люб’язні взяти із собою доктора Гудсера й пройти близько двох миль — це займе лише дві години, сер, навіть з усіма крижаними валами, — щоб побачити те, що лежить біля полиньї.