— Гаразд, — сказав Крозьє. — Піди скажи докторові Гудсеру, що я хочу бачити його разом з медичним саквояжем, і щоб він одягся тепліше. Я чекатиму вас обох біля човнів.
Голдінг вивів чотирьох моряків на кригу — Крозьє проігнорував прохання ДеВо прийти лише з доктором і наказав боцманові Джону Денну й трюмному старшині Вільяму Годдарду йти з ними, прихопивши свої рушниці, — провів через нагромадження айсбергів і крижаних валунів, потім через три стикові гребені й нарешті через ліс ропаків, де Голдінгова дорога назад до табору була позначена не тільки слідами його черевиків, але також бамбуковими палицями, увіткнутими в сніг, які вони везли із собою від самого «Терору». Двома днями раніше група ДеВо взяла із собою ті палиці, щоб позначати ними шлях і найкращий прохід через кригу, якщо вони знайдуть відкриту воду і потім поведуть до неї інших людей зі шлюпками. Місячне світло було таким яскравим, що всі предмети відкидали тіні. Навіть тоненькі бамбукові палиці були схожі на стрілки місячного годинника, відкидаючи косі тіні на синьо-білу кригу.
Упродовж першої години тишу порушували лише важке дихання чоловіків, скрип снігу під їхніми черевиками та тріск і гуркіт криги довкола них. Потім Крозьє запитав:
— Ти впевнений, що вона мертва, Голдінгу?
— Хто, сер?
Капітанове роздратоване зітхання перетворилося на невеличку хмарку крижаних кристаликів, що виблискували в місячному світлі.
— Невже ти бачив тут багато жінок, чорт забирай? Леді Сайленс, звісно.
— О так, сер, — захихотів хлопець. — Вона точно мертва. У неї відірвані цицьки.
Капітан сердито зиркнув на хлопця, а тим часом вони перебралися через ще одну низьку смугу торосів й увійшли в тінь високого айсберга, що відсвічував блакитним світлом.
— Але ти певен, що це саме Сайленс? Може, це якась інша тубільна жінка?
Голдінг, здавалося, був збентежений цим запитанням.
— А хіба поблизу є ще якісь ескімоські жінки, капітане? Крозьє похитав головою й махнув рукою, щоб хлопець вів їх далі. Вони дісталися до «полину», як Голдінг продовжував називати полинью, десь через півтори години після того, як вийшли з табору.
— З твоїх слів я зрозумів, що це трохи далі, — сказав Крозьє.
— Я раніше не заходив так далеко, — відповів Голдінг. — Коли містер ДеВо знайшов ту тварюку, я полював на тюленів ондечки. — Він махнув рукою кудись назад і ліворуч від того місця, де вони зараз стояли біля ополонки у кризі.
— Ви казали, хтось із моряків був поранений? — запитав доктор Гудсер.
— Так, сер. Обличчя Товстуна Алекса Вілсона було все в крові.
— Мені пригадується, ти казав, що це в Джорджа Кенна було закривавлене обличчя, — сказав Крозьє.
Голдінг затряс головою.
— Ні-ні, капітане. У крові був Товстун Алекс Вілсон.
— Це була його кров чи когось іншого? — спитав Гудсер.
— Я не знаю, — відповів Голдінг з роздратуванням у голосі. — Містер ДеВо лише наказав передати вам, щоб ви взяли із собою свої хірургічні інструменти. Я подумав, що хтось поранений, якщо ви знадобилися містерові ДеВо.
— Гаразд, але тут нікого немає, — сказав боцман Джон Лейн, обережно обходячи полинью, яка мала в діаметрі не більше двадцяти п’яти футів, пильно вдивляючись спочатку в темну воду, що колихалася вісьмома футами нижче поверхні криги, а потім у ліс торосів, який здіймався довкола них.
— Де ж вони? Коли містер ДеВо вирушав з табору, з ним було ще вісім матросів крім тебе, Голдінгу.
— Я не знаю, містере Лейн. Він наказав мені привести вас саме сюди.
Трюмний старшина Годдард склав долоні рупором і прокричав:
— Агов! Містере ДеВо? Агов!
Звідкілясь справа пролунав крик у відповідь. Голос був невиразний, приглушений, але звучав схвильовано.
Жестом звелівши Голдінгу йти за ним, Крозьє заглибився у ліс ропаків заввишки не менше дванадцяти футів. Вітер протяжливо завивав поміж різьблених крижаних веж, і всі вони знали, що краї ропаків були гостріші й міцніші за леза більшості корабельних ножів.
Попереду них у місячному світлі, на пласкій чистій місцині посеред торосів, самотньо стояла темна людська фігура.
— Якщо це ДеВо, — прошепотів Лейн своєму капітанові, — він втратив вісьмох моряків.
Крозьє кивнув.
— Джоне, Вільяме, йдіть уперед — повільно — і тримайте рушниці напоготові, зі зведеними гачками. Докторе Гудсер, будьте такі ласкаві залишитися зі мною. Голдінгу, ти також чекаєш тут.