— Єсть, сер, — прошепотів Вільям Годдард.
Він і Джон Лейн стягнули зубами рукавиці, тож могли діяти в пальчатках, підняли зброю, звели по одному гачки на своїх двостволках й обережно рушили вперед до освітленої місяцем галявини поміж ропакового лісу.
Величезна тінь ковзнула з-поза останнього тороса й зі страшенною силою стукнула лобами Кейнса та Годдарда. Обоє моряків упали, як худоба під кувалдою м’ясника на бійні.
Інша темна фігура вдарила Крозьє по потилиці, заломила йому руки за спину, а коли він спробував підвестися, приставила йому до шиї ножа. Роберт Голдінг зненацька схопив доктора Гудсера й підніс довге лезо до його горлянки.
— Не рухайтеся, докторе, — прошепотів молодик, — або я сам трохи повправляюсь у хірургії.
Велетенська тінь підняла Годдарда й Лейна за комір їхніх шинелей й потягла на крижану галявину. Носки їхніх черевиків залишали на снігу борозни. З-поза ропаків вийшов третій чоловік, підняв рушниці Годдарда й Лейна, одну віддав Голдінгу, а другу залишив собі.
— Давай туди, — сказав Річард Ейлмор, вказуючи рушницею напрямок.
З ножем, усе ще приставленим до його горлянки темною фігурою, в якій тепер Крозьє за запахом упізнав ледаря й п’яничку Джорджа Томпсона, капітан підвівся й, отримуючи стусани у спину, перечіпаючись, вийшов з тіні торосів і рушив у бік чоловіка, що стояв у місячному світлі.
Магнус Менсон кинув тіла Лейна й Годдарда перед своїм господарем, Корнеліусом Гіккі.
— Вони живі? — прохрипів Крозьє. Томпсон усе ще заламував руки капітана за спину, але зараз, коли на бранця були спрямовані дула двох рушниць, відвів лезо від його горлянки.
Гіккі схилився над чоловіками, наче збираючись пересвідчитись, чи живі вони, і двома плавними, легкими рухами перетяв обом горлянки ножем, що невідь звідки з’явився у його руці.
— Тепер уже не живі, містере Великий-і-Пихатий Крозьє, — відповів помічник купора.
Кров, що струменіла на кригу, здавалася чорною у світлі місяця.
— Саме таким чином ти зарізав Джона Ірвінга? — запитав Крозьє голосом, що тремтів від ненависті.
— Та пішов ти… — сказав Гіккі.
Крозьє люто вирячився на Роберта Голдінга.
— Сподіваюся, ти отримаєш свої тридцять срібляків.
Голдінг захихотів.
— Джордже, — звернувся помічник купора до Томпсона, який стояв позаду капітана. — Крозьє носить пістоль у правій кишені своєї шинелі. Витягни його. Дікі, принеси мені пістоль. Якщо Крозьє поворухнеться, вбий його.
Томпсон витягнув пістоля, тимчасом як Ейлмор увесь час тримав присвоєну рушницю націленою на капітана. Потім Ейлмор підійшов, узяв пістоль і коробку з набоями, яку знайшов Томпсон, і позадкував, знову навівши рушницю на Крозьє. Він перетнув освітлений місяцем простір і передав пістоля Гіккі.
— Усі ці нестерпні страждання, — несподівано сказав доктор Гудсер. — Чому люди їх примножують? Чому наш рід завжди має отримати відміряні повною мірою біди, жахи і смерті, послані Богом, а потім збільшувати їх? Ви можете відповісти мені на це запитання, містере Гіккі?
Помічник купора, Менсон, Ейлмор, Томпсон й Голдінг витріщилися на лікаря, наче він заговорив до них арамейською.
Не збентежився лише ще один живий чоловік тут, Френсіс Крозьє.
— Чого ти хочеш, Гіккі? — запитав Крозьє. — Убити ще кількох добрих моряків, щоб запастися м’ясом для своєї мандрівки?
— Я хочу, щоб ти, хай тобі біс, заткнувся і помер повільною та болісною смертю, — сказав Гіккі.
Роберт Голдінг засміявся сміхом божевільної дитини. Дула рушниці, яку він тримав у руках, замолотили по спині Гудсера.
— Містере Гіккі, — сказав Гудсер, — ви маєте розуміти, що я ніколи не буду обслуговувати ваші потреби, розчленовуючи тіла моїх товаришів у плаванні?
Гіккі вишкірив дрібненькі зуби, що зблиснули у місячному світлі.
— Будете, лікарю. Присягаюся, що будете. Або побачите, як ми різатимемо вас на шматки й згодовуватимемо їх вам.
Гудсер нічого не відповів.
— Том Джонсон та решта знайдуть вас, — сказав Крозьє, не відводячи погляду від обличчя Корнеліуса Гіккі.
Помічник купора розсміявся.
— Джонсон уже знайшов нас, Крозьє. Або, швидше, ми його.
Помічник купора обернувся назад і підняв зі снігу полотняну торбу.
— Як ви завжди називали Джонсона, королю Крозьє? Моя надійна правиця? Вона тут. — Він підкинув у повітря скривавлену праву руку, відтяту по лікоть, і спостерігав за тим, як, блиснувши білою кісткою, вона впала біля ніг Крозьє.