Томас рішуче похитав головою.
— «Еребус» був флагманським кораблем. Коли Гор залишався живий, було зрозуміло, що саме він має отримати загальне командування експедицією. Чарльз зараз виконує обов’язки Гора. Він головний. Я нічого не маю проти. Містер ДеВо кращий за мене командир, а нам зараз знадобиться вміле керівництво.
— Я не можу повірити, що капітан Крозьє загинув, — сказав Ендрюс.
Четверо з п’яти моряків сильніше запахкали люльками. Ніхто не промовив і слова. До них долинали голоси матросів, як надворі говорили про тюленів, чийсь сміх, а також тріск і гарматний гуркіт криги, що ламалася.
— Формально, — сказав Томас Фарр, — експедицією зараз керує лейтенант Джордж Генрі Годжсон.
— Та засунути тому лейтенантові Джорджу Генрі Годжсону в задницю гарячу кочергу, — сказав Джозеф Ендрюс. — Якби цей тхір приповз зараз назад, я придушив би його власними руками й насцяв на його труп.
— Я дуже сумніваюся, що лейтенант Годжсон усе ще живий, — сказав ДеВо тихо. — Отже, вирішили, що я перебираю на себе загальне командування експедицією, Роберт стає моїм першим помічником, а Едвард — другим?
— Так, — сказали четверо інших моряків у наметі.
— Тоді майте на увазі, що я збираюся радитися з вами чотирма, коли нам треба буде ухвалювати те чи те рішення, — сказав ДеВо. — Мені завжди хотілося командувати власним кораблем… але не за таких паскудних обставин. Мені знадобиться ваша допомога.
Чоловіки кивнули, оповиті клубами тютюнового диму.
— Я хотів би з’ясувати одне питання, перш ніж ми вийдемо звідси й накажемо матросам почати приготування до сьогоднішнього бенкету й завтрашнього походу, — сказав Коуч.
ДеВо, який сидів простоволосий у теплі намету, здивовано звів брови.
— Що робити з хворими матросами? Гартнелл казав, що шестеро з них не зможуть іти, навіть якщо від цього залежатиме їхнє життя. Занадто важка форма цинги. Як, до прикладу, у Джопсона, капітанового стюарда. Містер Хелпмен і наш механік, Томпсон, померли, але Джопсон продовжує животіти. Гартнелл каже, що він не може навіть підвести голову, щоб напитися — він потребує в цьому допомоги, — але все ще живий. Ми візьмемо його з собою?
ДеВо подивився на Коуча, а потім на трьох інших чоловіків, намагаючись прочитати на їхніх обличчях невисловлену відповідь, але марно.
— А якщо ми все-таки візьмемо Джопсона та решту вмирущих, — продовжив Коуч, — то як кого ми їх із собою беремо?
ДеВо не знадобилося перепитувати, що саме мав на увазі другий помічник. Беремо ми їх із собою як товаришів у плаванні чи як їжу?
— Якщо ми залишимо їх тут, — сказав він, — вони напевне стануть поживою для Гіккі, якщо він повернеться, як припускає дехто з вас.
Коуч похитав головою.
— Я питав не про це.
— Знаю, — відповів ДеВо. Він глибоко зітхнув, ледь не закашлявшись від густого тютюнового диму. — Гаразд, — сказав він. — Ось моє перше рішення як нового керівника експедиції Франкліна. Коли ми вранці вирушимо, кожен, хто зможе дійти до човнів і стати у запряг — або бодай залізти в один із човнів — піде з нами. Якщо хтось помре по дорозі, тоді ми й вирішимо, чи тягнути його тіло далі. Я вирішу. Але завтра вранці тільки той, хто зможе дійти до шлюпок, полишить Рятувальний табір.
Ніхто з моряків нічого на те не сказав, дехто лише кивнув. І ніхто не зустрівся з ДеВо поглядом.
— Я повідомлю матросам про ухвалене після вечері, — сказав ДеВо. — Кожен з вас чотирьох має обрати одного надійного моряка, щоб приєднався до вас на вахті цієї ночі. Едвард складе графік чергування. Не давайте вашим напарникам наїдатися до непритомності. Нам знадобиться потурбуватися про себе — принаймні декому з нас, — поки ми безпечно дістанемося відкритої води.
Усі четверо згідно кивнули.
— Добре, йдіть скажіть матросам про святкову вечерю, — сказав ДеВо. — З цим ми покінчили.
55 ГУДСЕР
20 серпня 1848 року
З приватного щоденника доктора Гаррі Д. С. Гудсера:
Субота, 20 серпня 1848 року
Цей диявол, Гіккі, здається, здобув прихильніть Фортуни, яка відверталася від сера Джона, командора Фітцджеймса й капітана Крозьє впродовж місяців та років.
Вони не знають, що я випадково засунув свій щоденник у медичну сумку — або, мабуть, все-таки знають, бо ретельно обшукали мою сумку два дні тому, коли взяли мене в полон, але не придали цьому жодного значення. Я живу в наметі разом з лейтенантом Годжсоном, який здається полоненим ще більше, ніж я сам, і він не зважає на мої шкрябання пером у темряві.