Для цієї потреби чудово придався пістоль Крозьє та запасні набої до нього. В перші дні, коли вони повернулися до місця таборування з Гудсером та запасом їжі, Гіккі дозволив Ейлмору та Томпсону залишити собі дві захоплені рушниці — сам Гіккі мав третю, яку йому дав Крозьє того дня, коли вони покинули Рятувальний табір, — але потім вирішив, що краще не тримати в таборі зайвої зброї, й наказав Магнусу викинути дробовики в море. Так воно було надійніше: король Корнеліус Гіккі мав пістоль і розпоряджався єдиною рушницею і набоями до неї, а ще до його послуг був Магнус Менсон. Гіккі знав, що Ейлмор був слиньком, який свої знання про життя черпав з книжок, а Томпсон п’яним тюхтієм, якому не можна довіряти, — такі речі Гіккі відчував на підсвідомому рівні, а ще схоплював завдяки своєму вродженому меткому розуму, — тож коли десь на третій день вересня підійшов до кінця запас їжі з останків Годжсона, Гіккі послав Магнуса оглушити обох матросів, зв’язати їх і притягнути, ледь притомних, поставивши перед зібрання дюжини моряків, де Гіккі швиденько провів над ними судилище, визнавши обох, і Ейлмора й Томпсона, винними в підбурюванні до бунту й змові проти їхнього вожака, а також товаришів по команді, й убив їх вистрілом у потилицю.
І щодо всіх жертв, принесених на олтар загального блага — Годжсона, Ейлмора й Томпсона, — чортів хірург, Гудсер, навідріз відмовився виконувати свої обов’язки головного прозектора.
Тож за кожну таку відмову командор Гіккі був змушений призначити покарання для непокірного корабельного лікаря. Зазнавши трьох таких покарань, Гудсер зараз ледве волочив ноги, коли вони вимушено повернулися на берег.
Корнеліус Гіккі вірив у талан — свій власний талан, — і йому завжди щастило, але коли раптом фортуна відверталася від нього, він завжди був готовий покладатися на власні сили.
У цьому випадку, коли вони обігнули великий мис на південно-західному боці острова Короля Вільяма — то йдучи під вітрилами, коли була змога, то веслуючи з усіх сил, коли розводдя біля самого берега звужувалися, — і побачили попереду суцільний паковий лід, Гіккі наказав витяги човен на берег, і вони знову повантажили пінасу на сани.
Йому не треба було нагадувати матросам, як їм пощастило. Тимчасом як моряки Крозьє майже напевно мертві або конають з голоду в Рятувальному таборі — чи на паковій кризі протоки на південь від нього, — обранці Гіккі вже подолали більше двох третіх, а можливо, й всі три чверті, шляху до табору Терору й усіх складованих там запасів.
Гіккі вирішив, що такий достойник як він — коронований король експедиції Франкліна — не повинен тягнути лямку. Матроси завдяки йому (і тільки йому) зазвичай були гарно нагодовані й не могли скаржитися на хвороби чи брак енергії, тож цю заключну частину подорожі він вирішив сидіти на кормі пінаси, повантаженої на сани, дозволивши дюжині своїх вцілілих підлеглих, крім одного лише кульгавого Гудсера, тягнути його через кригу, рінь та сніг, коли вони огинали північний вигин мису.
В останні кілька днів Магнус Менсон їхав з ним у пінасі, і не просто тому, що зараз уже всі розуміли, що Магнус був консортом короля, так само як і великим інквізитором та катом. До бідолашного Менсона повернулися болі в животі.
Переважно тому, що Корнеліус Гіккі страшенно боявся усіляких хвороб та інфекцій, Гудсер усе ще залишався живим, хоча й накульгував. Недуги інших моряків у Рятувальному таборі й ще раніше — особливо цинга, що супроводжувалася кровотечами, — викликали у помічника купора огиду й жах. Йому був потрібен лікар, який би доглядав за ним, попри те, що він досі не помічав у себе жодних, бодай найменших, симптомів хвороби, що так докучала всім іншим.
Санна команда Гіккі — Морфін, Орден, Браун, Данн, Гібсон, Сміг, Бест, Джеррі, Ворк, Сілі й Стрікленд — зараз також не виказувала ознак розвитку цинги, бо вони знову харчувалися свіжим або майже свіжим м’ясом.
Тільки Гудсер, крім того, що кульгав, виглядав геть хворим — цей дурень вперто харчувався тільки залишками корабельних сухарів і водою. Гіккі знав, що незабаром йому доведеться втрутитися й примусити лікаря перейти на здоровіший, антискорбутний раціон — найпоживнішими м’ясистими частинами людського тіла були стегна, литки й руки та передпліччя, — щоб Гудсер не помер через власну віслячу впертість. Лікар, хай там як, має краще знатися на таких речах. Черстві корабельні сухарі й вода могли допомогти вижити хіба щурам, якщо не було іншої поживи, але аж ніяк не дорослому чоловікові.
Щоб не дати Гудсерові померти, Гіккі давно вичистив його лікарську сумку, забравши всі медикаменти, і сам пильнував за ними, дозволяючи Гудсеру давати ліки Магнусу або іншим тільки під своїм пильним наглядом. Він також подбав про те, щоб хірург не мав доступу до ножів, а коли вони пливли в човні, завжди наказував одному зі своїх моряків бути на сторожі, слідкуючи, щоб Гудсер не кинувся за борт.